Тарас Бульба ХХ століття

Боротьба за волю Батьківщини –
обов’язок кожного українця!…
Ніхто за нашу свободу
не буде боротись!
Тарас Бульба-Боровець

Тарас  Бульба-Боровець

(1908–1981)

         Серед пантеону діячів українського визвольного руху ХХ століття важливе місце посідає Тарас Бульба-Боровець – український громадсько-політичний діяч, генерал-хорунжий Української Повстанської Армії. Послідовник республіканської політичної думки періоду Української революції 1917–1921 рр., він у роки Другої світової війни заснував Поліську Січ, Українську повстанську армію та Українську народну революційну армію. У повоєнний час, в еміграції, Т. Бульба-Боровець проводив активну громадську діяльність, спрямовану на утвердження ідеї державної незалежності України.

Тарас Дмитрович Боровець народився у Шевченків день 9 березня 1908 р. в с. Бистричі Костопільської округи (нині Березнівський район Рівненської області) в багатодітній родині селян-бідняків. Тобто можна припустити, що ім’я «Тарас» не випадкове, а було дане дитині на честь народження Тараса Шевченка, твори якого відігравали важливу роль у формуванні світогляду юного Боровця. Пізніше він згадував: «Кобзаря» я перечитував по кілька разів. Кожне слово врізувалося в мою душу якоюсь невимовною силою. Кожний раз мені відкривалося щось нове, захоплююче».

Прізвисько ж «Бульба» Т. Боровець, за його  словами, здобув ще в дитинстві. Старші діти кликали його на ймення «Тарас Бульба». Хлопець дуже гнівався і суворо відбивався. Після прочитання в школі твору М. Гоголя «Тарас Бульба» він  почав гордитися цим ім’ям. Дитинство хлопця минуло на Рівненщині, що перебувала під окупацією Польщі. Тарас особливо полюбляв розповіді діда Юліяна про славні діяння предків Боровців у боротьбі з ворогами України. Матеріальні нестатки, скадна фінансова ситуація в сім’ї спонукали чотринадцятирічного юнака рано стати на шлях самостійного життя: працювати каменотесом на місцевих гранітних кар’єрах. Проте навчання він не залишав, займаючись, головним чином, самоосвітою.

 У 1930 р. Т. Боровець був призваний у польську армію, де відбував військову повинність до 1931 р. Як єдиний годувальник своїх старих батьків був звільнений у запас та одружився з чешкою Анною Опоченською. Микола Ширко (охоронець Т. Бульби- Боровця як отамана УПА) так змальовував її портрет: «Росту була вона невисокого. Можливо, до плеча високорослому Тарасові. Обличчя її дуже лагідне, усміхнене, волосся білявеньке. З усього було видно, що вона була дуже вихована і мала добру освіту. Вона більше цікавилася політичними питаннями, ніж приватними справами».

Вирішальну роль у залученні Т. Боровця до політики відіграв сотник Василь Раєвський, який познайомив його з полковником колишньої армії УНР Іваном Литвиненком. Саме за його дорученням Тарас кілька разів нелегально переходив кордон з СРСР, пробивався в глибину України до Житомира, Києва та Харкова. Там він на власні очі побачив організований більшовиками голодомор українського народу. Свої враження від побаченого Т. Боровець описав у книзі «Людоїди» в п’яти томах.

Майбутній отаман створює і очолює невелику підпільну організацію «Українське національне відродження». У 1934 р. українські націоналісти вбили польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького. Покотилася хвиля арештів, що не оминула і Т. Боровця. Крім зв’язків з ОУН, на суді йому було інкриміновано написання книги антипольського спрямування «Пан депутат у Сеймі», де Т. Боровець висміяв польську парламентську «демократичну» систему. Як результат – ув’язнення до концтабору «Береза Картузька», там він познайомився з багатьма відомими націоналістами. За зразкову поведінку.

Т. Боровець був достроково звільнений навесні 1935 р.

Після звільнення – переїзд до Кракова і грунтовне вивчення каменевидобувної та каменеобробної справи. Повернувшись додому на Рівненщину, Т. Боровець  заснував власний кар’єр в селі Карпилівка під Сарнами. Невдовзі його продукція здобула високе визнання, і навіть тодішній керівник Польської держави Юзеф Пілсудський вписав до заповіту, що свій надмогильний пам’ятник хоче замовити саме в цьому кар’єрі.

Після початку Другої світової війни українські етнічні землі опинилися під радянською окупацією, а Бульба-Боровець разом з керівниками УНР – в окупованій німцями Варшаві. УНР видала Декларацію, в якій проголосила солідарність із демократичними країнами, виступила проти диктатур Сталіна та Гітлера й почала готуватися до війни на території України.

Війна стала своєрідним «спусковим гачком» для всіх течій українського руху. Представники обох частин ОУН відправляють на щойно захоплені німцями території похідні групи, намагаючись організувати власні органи влади і поставити нацистів перед фактом існування української державності. Не залишається осторонь і Бульба-Боровець. У 1940-му р. він з боями перетнув німецько-радянський кордон і до літа 1941 р. сформував і очолив військове об’єднання «Поліська Січ».

На момент оголошення бандерівцями у Львові 30 червня 1941 р. Української Держави у Бульби-Боровця на Поліссі налічувались тисячі бійців, які він називав збройними силами УНР.

Цікавою була й сама система організації «Поліської Січі». У штаті війська постійно перебувало 2–3 тисячі добровольців. Та в разі якоїсь небезпеки, за годину-дві Січ могла зрости й до 10 тисяч: більшість її воїнів працювала вдома, у полі, на заводах, але за першим покликом брала до рук зброю і ставала в стрій – боронити рідну землю, рідне село, своїх людей. Майже всі воїни Поліської Січі були добровольцями, місцевими жителями.

Поліська Січ фактично контролювала значну територію на відтинку Луцьк – Гомель – Житомир, ведучи боротьбу з радянськими частинами, що відступали, та партизанами. Формально військова і політична діяльність Т. Боровця узгоджувалася з директивами Головного штабу УНР в екзилі.

21 серпня 1941 р. підрозділи Поліської Січі заволоділи Олевськом, який ненадовго став столицею повстанської «республіки». До складу Олевської республіки входили Олевський, Лугинський, Словечанський, Ємільчинський а також – частина Овруцького та Коростенського районів Житомирської області, кілька східних районів Рівненської області та кілька південних – Білорусі. Це – перший досвід державотворення на теренах України після того, як у 1920 р. була ліквідована Українська Народна Республіка.

Професор Сергій Стельникович зазначає : «Хоч і недовго існувала Олевська республіка, неповних чотири місяці – від серпня до двадцятих чисел листопада – зробити вдалося багато. Щонайперше – запровадили земельну реформу, яка дозволяла колгоспну землю, що відібрала радянська влада, повертати колишнім власникам.

Незважаючи на війну, поновили роботу кількох підприємств, щоб люди мали можливість працювати, заробляти на прожиття, а потім – за бажанням – вносити свій пай у розвиток підприємства і, таким чином, отримувати прибутки. Почала працювати електростанція, відновлено телефонний зв’язок.

Бульбівці відновили роботу бібліотек та заняття в українських школах. Стали випускати свою газету «Гайдамака», відремонтували древню Свято-Михайлівську церкву, пограбовану Радянською владою, і в церкві розпочались богослужіння». В Олевську проводилися ярмарки. На вулицях міста з’явилися портрети українських князів, гетьманів, українських національних діячів.

Люди, які знали Бульбу-Боровця особисто, згадували, що ніхто ніколи не бачив його пригніченим, похнюпленим. Завжди діловий, у формі, завжди готовий до дії, з усмішкою на вустах, з дотепами. Людмила Лимар, батько якої був побратимом Т. Бульби-Боровця, запам’ятала його високим, струнким, з пронизливими голубими очима. Отаман справляв якийсь магічний вплив на людей. Мав гарний голос, любив співати українські пісні, а найчастіше – «Очерет мені був за колиску».

Письменник Улас Самчук так згадував про Тараса Бульбу-Боровця в своїй книзі «На білому коні»: «Високий і стрункий, з провокативною рудуватою борідкою монастирського послушника, добродій у старому, вилинялому однострої радянського піхотинця, з лапідарно виставленою жовто-синьою опаскою на лівому рукаві. При знайомстві, на превелике моє здивування, виявилося, що то був у власній особі, пізніше широко відомий, автентичний отаман з Полісся на ім’я Тарас Боровець».

Бульба-Боровець прагнув здобути для Поліської Січі статус національного збройного відділу, але отримав від німців відмову. Не могли фашисти змиритися з тим, що в їхньому тилу буде діяти незалежне військове формування. В листопаді 1941 р. вони наказали представникам Поліської Січі розстріляти олевських євреїв. Т. Бульба-Боровець на таке піти не міг. Для нього важливими були вчинки людей, а не їх національність. Не бажаючи йти на відкритий конфлікт з німцями, отаман прийняв рішення про саморозпуск Січі.

Офіційна ліквідація Поліської Січі не означала припинення боротьби. За кілька місяців після тих подій Т. Бульба-Боровець з’явився на Рівненщині та Волині з новими загонами. Тепер нове збройне формування отримало назву «Українська Повстанська Армія» і почало вести партизанську війну. Поряд з високим кремезним отаманом була його дружина, яка опанувала українську мову, обробляла бійцям рани, лагодила їхній одяг.

Бульба-Боровець намагався встановити контакти з усіма силами, які воювали проти німців, але домовитися з бандерівцями так і не вдалося. Із середини серпня 1942 р. бойовики та служба безпеки ОУН (б) почали роззброювати бійців Т. Бульби-Боровця й Андрія Мельника, розстрілюючи при цьому тих, хто не бажав об’єднання повстанських сил в єдину УПА під прапором Степана Бандери. В результаті цього кривавого конфлікту дружина отамана Анна Опоченська загинула.

Не бажаючи визнати зверхність ОУН (б), Бульба-Боровець у липні 1943 р. перейменував УПА в Українську народно-революційну армію (УНРА). З метою пошуку можливих союзників він розпочав переговори з німцями про передачу його війську зброї для боротьби з Радянською армією, що наступала на Полісся. Проте 26 листопада під час переговорів нацисти заарештували Боровця і відправили його до концтабору Заксенгаузен, де він сидів у камері № 78.

У 73-й камері цього ж концтабору перебував і Степан Бандера.

Звільнений у вересні 1944 р., Т. Бульба-Боровець опинився на території Німеччини, яку контролювала американська армія,  згодом взяв шлюб з Оленою Кушнір.

Після завершення Другої світової війни він постав перед англійським судом, де поряд зі звинуваченням у прислужництві німцям йому інкримінували єврейські погроми на окупованій території. Під час судового процесу з квітня по листопад 1946 року було допитано понад тисячу свідків. За результатами слідства Т. Бульбу-Боровця було виправдано.

Він – організатор Української національної гвардії та її друкованого органу «Меч та воля» (1951–1953 рр.).

Українська національна гвардія сповідувала політичні ідеали УНР, стала активним продовжувачем визвольно-революційних традицій Петлюрівського руху 1917–20 рр. і УПА та УНРА з часів 2-ї світової війни. Попри конфлікти з ОУН (б)  Т. Бульба-Боровець у 1959 р. приїзджав до Мюнхена на похорон С. Бандери, де виголосив прощальну промову.

Доживав свій вік Бульба-Боровець в еміграції у США, в Нью-Йорку, підпрацьовуючи кочегаром і сторожем.

У 1976 р. став членом Світової громадської військово-патріотичної організації українських козаків «Українське Вільне Козацтво», мав козацьке звання генерал-хорунжий УВК.

Історія боротьби Т. Бульби-Боровця відображена у книзі мемуарів «Армія без держави», яку він написав вже в еміграції. Видана вона 1981-го р. в Канаді, а у 2019-му, вже за часів незалежної України, була перевидана у видавництві «Лілея-НВ».

Книга написана у доволі дивній формі – суміші історичних фактів та художньої оповіді. Попри таку неоднорідність тексту, читати його дуже цікаво. Книга містить інформацію про партизанську дипломатію, про конфлікти між різними загонами УПА щодо того, яку політику проводити, про ті сторінки історії України, які в підручниках згадуються одним рядком, хоча й мають велике значення для суспільства.

Т. Бульба-Боровець був неординарною особистістю. Зокрема, як колишній бізнесмен, він розумів важливість реклами та піару, тому замовляв для агіток свої портрети у фотостудіях, а також приділяв багато уваги просвітництву і пропаганді через друковані видання.

Свій земний шлях Т. Бульба-Боровець завершив 15 травня 1981 р. у Нью-Йорку і похований з військовими почестями на українському Пантеонi – цвинтарі Баунд-Брук, або цвинтарі святого Андрія пiд Нью-Йорком. На пам’ятнику отаманові викарбовані слова: «Основоположник УПА отаман Тарас Бульба-Боровець. 1908–1981».

Нині громадськість України широко вшановує пам’ять про Т. Бульбу-Боровця. Одним із перших кроків стало нагородження Т. Бульби-Боровця у 1992 р. посмертною грамотою останнього президента УНР в екзилі М. Плав’юка. Відзнака була присвоєна колишньому отаману «За відвагу й жертовну підтримку Державного Центру УНР в екзилі в його боротьбі за волю і державну незалежність України».

Іменем Т. Бульби-Боровця також названі вулиці в містах Рівне, Луцьк, Сарни, Житомир, Овруч, Олевськ. У 2016 р. в м. Олевськ започатковано Всеукраїнський фестиваль «Олевська республіка», який проводиться щорічно у вересні, а у 2018 р. – Всеукраїнський патріотичний фестиваль учнівської молоді «Стежками Тараса Боровця».

У 2005 р. у м. Березне було відкрито перший в світі пам’ятник Т. Бульбі-Боровцю та передано до Рівненського обласного державного архіву його публіцистичну спадщину, яка зберігалась в Мюнхенському будинку письменника Юрія Семенка. Нині серед громадськості йде обговорення проєктів пам’ятників, які планують встановити у Рівному та в Олевську.

Постать Т. Бульби-Боровця відображена і в художній літературі. Тут насамперед можна назвати  книгу Уласа Самчука «На білому коні» (1955 р.), історичні романи Володимира Шовкошитного «Білий кречет» (із трилогії «Кров свята» 2013 р.), Івана Корсака «На розстанях долі» (2017 р.), книгу Олексія Опанасюка «Січ Тараса Бульби в Олевську» (2008 р.). В останні роки постать Т. Бульби-Боровця також з’явилася у документалістиці. Серед таких робіт – документальний фільм «Поліська Січ Бульби-Боровця» режисера В’ячеслава Майбороди. Проєкт документального фільму став одним із переможців конкурсу на грантову підтримку від Житомирської обласної державної адміністрації у 2019 р.

На Рівненщині традиційно проходить щорічний веломарафон «Поліська Січ».

Вражає далекоглядність і мудрість поліського отамана, який ще у далеких 40-х рр. минулого століття обрав вектор розвитку своєї держави, спрямований на Захід, до цивілізації, гуманізму, обрав, по суті, те, що обрали українці на Майдані у 2014 р. – рух до європейської спільноти, до Євросоюзу та НАТО.

І на початку ХХІ ст., коли Україна знову перебуває в стані національно-визвольної боротьби, його слова є керівництвом до дії для кожного українця: «Щоб завести справедливий лад, нам треба визволити свою землю з-під чужого ярма, збудувати свою вільну державу, впорядкувати її нутро, забезпечити її кордони або, іншими словами, – з нації-раба стати нацією сувереном. Всі ці ідеали є у сфері наших можливостей, якщо ми будемо відважно і чесно за них боротися».

Матеріали про життя і діяльність Тараса  Бульби-Боровця 

  1. Василенко М. Тарас Бульба-Боровець – організатор УПА. Документи. Статті. Листи / М. Василенко // Голос України. – 2012. – 31 берез. (№ 59) – С. 20
  2. Васильчук С. Отаман Олевської республіки [Тарас Бульба-Боровець] / С. Васильчук // Слово просвіти. – 2008. – 27 берез.–2 квіт. (№ 13.) – С. 4. – (Незабутні).
  3. Гриневич В. Бульба Тарас (справж. – Боровець Тарас Дмитрович) / В. Гриневич // Енциклопедія сучасної України. – Київ, 2004. – Т. 3. Біо–Бя. – С. 586–587.
  4. Грицак Я. Нарис історії України : Формування модерної нації ХІХ–ХХ століття / Я. Грицак. – Київ, 2019. – С. 441–442, 444–448, 469–470.
  5. Губарев В. «Поліська Січ» / В. Губарев // Історія України : універсальний ілюстрований довідник / В. Губарев. – Донецьк, 2008. – С. 448–449.
  6. Діяльність ОУН-УПА в 19941–1945 рр. // Історія України : посіб. / за ред. Г. Темка, Л. Тупчієнка. – Київ, 2002. – С. 344–348.
  7. Житомирщина в роки воєнного лихоліття // Житомирщина : Історичний нарис : навч. посіб. / А. Войтенко, О. Івашенко, О. Кузьмін та інш. – 2-е вид., випр. та доп. – Житомир, 2008. – С. 168.
  8. Журавльов Д. Створення УПА / Д. Журавльов // 100 ключових подій української історії. – Харків, 2014. – С. 348–352.
  9. Капранов В. Тарас Бульба-Боровець / В. Капранов, Д. Капранов // Мальована історія Незалежної України / В. Капранов, Д. Капранов. – Київ, 2013. – С. 70.
  10. Ковальчук В. ОУН і УПА проти Москви за незалежність України 1941–середина 1950-х рр. / В. Ковальчук // «Братня» навала. Війни Росії проти України ХІІ–ХХ ст. / В. Брехуненко, В. Ковальчук, М. Ковальчук, В. Корнієнко. – Київ, 2016. – С. 170.
  11. Ковальчук І. Військово-політичне співробітництво Поліської Січі та ОУН / І. Ковальчук, С. Стельникович // Нарис історії діяльності ОУН під проводом А. Мельника на Житомирщині у другій половині 1941 року / І. Ковальчук, С. Стельникович. – [2-е вид.]. – Житомир, 2014. – С. 131–135.
  12. Костриця М. Ю. Олевська республіка / М. Ю. Костриця, М. М. Костриця // Житомирщина туристична : Краєзнавчі нариси / М. Ю. Костриця, М. М. Костриця. – Житомир, 2009. – С. 474–476.
  13. Корсак  І. На розстанях долі : роман / І. Корсак. – Київ : Ярославів Вал, 2017. – 336 с. – (Сучасний бестселер України).
  14. Махорін Г. Боротьба «Поліської Січі», ОУН і УПА на Житомирщині у 1940–1944 рр. / Г. Махорін // Наші герої / Г. Махорін. – Житомир, 2015. – С. 86–104.
  15. Махорін Г. Наш край і його мешканці у періоди воєнних подій 19371–1944 років / Г. Махорін // Житомирській області – 75 років : етапи розвитку, видатні постаті і події / Г. Махорін. – Житомир, 2012. – С. 34.
  16. Мокрицький Г. Бульба-Боровець (спр.Боровець) Тарас / Г. Мокрицький. Р. Кондратюк // Європейська Житомирщтна : український вимір. Національно-визвольні змагання українців : постаті, події, міста та села : історико-краєзнавчий та біографічний словник 555 статей-гасел / Г. Мокрицький. Р. Кондратюк. – Житомир, 2017. – С. 18.
  17. Мокрицький Г. Поліська Січ / Г. Мокрицький. Р. Кондратюк // Європейська Житомирщтна : український вимір. Національно-визвольні змагання українців : постаті, події, міста та села : історико-краєзнавчий та біографічний словник 555 статей-гасел / Г. Мокрицький. Р. Кондратюк. – Житомир, 2017. – С. 113.
  18. Натикач Л. Олевська республіка / Л. Натикач // Світло спілкування. – 2019. – № 26. – С. 28–32.
  19. Опанасюк О. Січ Тараса Бульби в Олевську : в спогадах, документах, свідченнях; Війна і фата : повісті / О. Опанасюк. – Житомир : Пасічник М. П., 2008. – 435 с.
  20. Про час утворення УПА // Організація українських націоналістів і Українська Повстанська Армія : Фаховий висновок робочої групи істориків при урядовій комісіїї з вивчення діяльності ОУН і УПА. – 3-е стереот. вид. – Київ, 2005. – С. 21–22.
  21. Рух опору в Україні // Поле битви – Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення / упоряд. К. Галушко. – 2-е вид. – Харків, 2018. – С. 320–327.
  22. Сергійчук В. Свідчать документи ОУН–УПА / В. Сергійчук // ОУН–УПА в роки війни / В. Сергійчук. – Київ, 1996. – С. 230–238.
  23. Стельникович С. Тарас Бульба-Боровець : «Ми не можемо ні на хвилину припиняти нашої боротьби» / С. Стельникович. – Київ : Парлам. Вид-во, 2021. – 280 с.
  24. Стельникович С. Рух опору в другій половині 1941 – на початку 1944 рр. / С. Стельникович // Житомирсько-Вінницький регіон в умовах нацистської окупації (1941–1944 рр.) / С. Стельникович. – 2-е вид. – Житомир, 2016. – С. 294–332.
  25. Стельникович С. Український національний рух опору Тараса Бульби-Боровця : іст. нарис / С. Стельникович; за підтримки Олевської міськради з нагоди 110-річчя від дня народження Т. Бульби-Боровця. – 3-е вид, випр. і доп. – Житомир : О. О. Євенок, 2018. – 328 с.
  26. Уривалкін О. Рух Опору в Україні / О. Уривалкін // Довідник з історії України / О. Уривалкін. – Київ, 2009. – С. 690–695.
  27. Шаповал Ю. Тарас Бульба-Боровець / Ю. Шаповал // Мить історії : 336 мініатюр про людей і події / Ю. Шаповал. – Київ. 2019.– С.93.
  28. Шаповал Ю. Українська Повстанська Армія : 70 років самотності / Ю. Шаповал. – 2-е вид., допов. – Київ, 2017. – С. 271–284.
  29. Яневський Д. Ініціатор створення УПА – Тарас Боровець («Бульба») / Д. Яневський // Проект «Україна. Жертви УПА. Місія Романа Шухевича / Д. Яневський. – Харків, 2013. – С. 26–37.

Тарас Бульба-Боровець на сторінках мережі “Інтернет” 

  1. Боровець Тарас Дмитрович [Електронний ресурс] // ЖОУНБ : [сайт]. – Електрон. текст. – Режим доступу: http://www.lib.zt.ua/ua/outstanding/node/6500. – Назва з екрана. – Дата звернення : 20.02.2023.
  2. Грабовський С. Тарас Бульба-Боровець: творець «Поліської Січі», УПА й УНРА [Електронний ресурс] / С. Грабовський // Радіо Свобода : [сайт]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/949544.html. – Назва з екрана. – Дата публікації: 9.08.2006. – Дата звернення: 20.02.2023.
  3. Малашевич Ю. Отаман Бульба-Боровець [Електронний ресурс] / Ю. Малашевич // Житомир.info : [сайт]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://www.zhitomir.info/post_1185.html. – Назва з екрана. – Дата публікації: 9.03.2017. – Дата звернення: 20.02.2023.
  4. Ольховський І. Невивчені уроки Тараса Бульби-Боровця [Електронний ресурс] / І. Ольховський // Український інтерес : [сайт]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://uain.press/articles/nevyvcheni-uroky-tarasa-bulby-borovtsya-1108218. – Назва з екрана. – Дата публікації: 9.03.2022. – Дата звернення: 20.02.2023.
  5. Петрик О. Тарас Бульба-Боровець і УПА «Поліська Січ» [Електронний ресурс] / О. Петрик // YouTube. – Електрон. відеодані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=SQ2mnhj5JTs. – Назва з екрана. – Дата звернення: 20.02.2023.
  6. Скаврон Б. Генерал «армії без держави»: хто такий Тарас Бульба-Боровець і чому він Герой України. Ретро [Електронний ресурс] / Б. Скаврон // То є Львів : [сайт]. – Електрон. текст. – Режим доступу: https://inlviv.in.ua/lviv/general-armiyi-bez-derzhavy-hto-takyj-taras-bulba-borovets-i-chomu-vin-geroj-ukrayiny-retro . – Назва з екрана. – Дата публікації: 14.07.2021. – Дата звернення: 20.02.2023.
  7. Тарас Бульба-Боровець – засновник УПА [Електронний ресурс] / Іvan Оlkhovskiy // YouTube. – Електрон. відеодані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=lZCzaxJ55m8. – Назва з екрана. – Дата публікації: 4.12.2014. – Дата звернення: 20.02.2023.

Додаток 1

Цитати Тараса Бульби-Боровця

         Я не є демократ, ані соціаліст, ані так званий «урра-націоналіст». Мало того, мені досі навіть було заборонено називатися українцем. Отже, я є «тутейшим» поліщуком… Я з них вийшов i від них ані на крок не відійшов.

Я повік не забуду тріумфального в’їзду Головної команди Поліської Січі до визволеного Олевська та інших місцевостей. Це були такі урочисто-щирі маніфестації, яких в усьому Поліссі не зазнав ніхто від часів наших козацьких воєн та походів армії УНР.

Армія без держави – це те ж, що і держава без армії. В одному й другому випадку, особливо на етапі становлення, одна існуюча сама по собі структура, як і друга, приречена на неуспіх.

…Влада в Україні належатиме тому, хто її здобуває сам великою ідеєю i державно-національним чином. Вождь мусить панувати не багнетом i нагаєм над тілом свого народу, а тільки над його душею, своєю духовною силою.

Боротьба за волю батьківщини – обов’язок кожного українця! Тільки збройною боротьбою виборемо свою незалежну Державу! Ніхто за нашу свободу не буде боротись! «Або волю здобути, або вдома не бути!, – казали запорозькі козаки. Будьмо ж гідними наших предків.

Додаток 2

Дума про Поліську Січ та її отамана Тараса Бульбу

Ой наступала та чорна хмара
На козацький край…
Ой, то не хмара – вража навала
Йшла в наш тихий рай.
Зайди-чекісти, хижі нацисти
Ще й нещасний лях
Від хліба-солі, рідної волі
Йшли нас «визволять».
Ворог грабує, палить, мордує
І в ясир веде…
Хто ж за Вкраїну, проти руїни
В бій нас поведе?
«Ой не журися, рідная мати –
ще нам не кінець», –
за рідну волю кличе до бою
Бульба-Боровець.
Ми ще розвієм чорнїї хмари,
Безпросвітну ніч –
Вся наша сила, наша надія –
Це – Поліська Січ!
Ой загриміли визвольні громи,
З ночі стався день –
Це Тарас Бульба, батько-отаман
Січ у бій веде.
Ой, не забудуть райхскомісари,
Ні політруки,
Як за свободу свого народу
Йшли поліщуки.

Олег Кандиба

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *