Франц Карлович Бржезицький… саме його ім’я звучить серед невеликого списку тих, хто пережив фашистські тортури. Він колишній в’язень одного з найбільших у Європі концтабору «Майданек», де під час війни фашисти знищили близько півтора мільйона людей.
Франц Карлович Бржезицький народився 4 вересня 1924 року в місті Житомирі у звичайній польській робочій сім’ї, яка проживала на Мальованці. У роки сталінських репресій його батька розстріляли (через тривалий час повністю реабілітували), а матір відправили у Сибір на заслання. Хлопця хотіли забрати до дитячого будинку, але він утік. Переховувався, аж поки про нього не забули. Потім пішов до друзів батька, і вони влаштували його на роботу до пекарні. Там і зустрів війну.
У 1941-му році, після окупації Житомира німецькими загарбниками, Франек, якому не виповнилося ще й 17 років, разом зі своїми друзями створив підпільну молодіжну антифашистську організацію, яка згодом приєдналася до Житомирського підпілля на чолі з Григорієм Івановичем Шелушковим. Коли в місто прийшли словаки, потоваришував з ними, зв’язав їх з Житомирським підпіллям. Наприкінці 1942 року хлопця вистежило і схопило гестапо. Після допитів, на яких він нікого не виказав, хоч знав усе керівництво підпілля, був кинутий у камеру смертників. Проте в останній день замінили страту на концтабір смерті «Майданек» (Польща). «Майданек» увійшов в історію фашистської Німеччини як експериментальний концентраційний табір вироблення найбільш раціональних технологій масового знищення людей. Скільки тут було задушено в газових камерах, спалено в крематоріях і у штабелях між колодами дерев ніхто достеменно не знає.
В «Майданек» Франц Карлович потрапив у складі житомирського етапу 13 лютого 1943 року (з 1240 чоловік цього етапу вижили і повернулися додому в Житомир після війни лише семеро). А потім були концтабори Гросс-Розен (Німеччина) і Ляйтмеріц (Чехія). Він пройшов усі кола пекла, вистояти і вижити в нелюдських умовах йому допомогли незламний характер, ідейні переконання, взаємодопомога товаришів і глибока віра в Бога.
Після визволення з концтабору, був призваний в армію. А після війни Франц Бржезицький, радянський підпільник, який і у Майданеку продовжив боротьбу з ненависним ворогом як підпільник польської Армії Крайової, був заарештований СМЕРШем, але втік з тюрми. Чотири роки нелегально жив в Житомирі, проте, зрештою, був знову заарештований і без будь-якого суду отримав десять років таборів. Потрапив за колючий дріт ГУЛАГа – в Омський табір для політв’язнів, де перебував більше п’яти років. Та не зігнувся юнак, не втратив любові до життя, до правди, зумів залишитися самим собою – Людиною честі і совісті. Після смерті Сталіна подав заяву на реабілітацію і був реабілітований, бо провини ніякої ж не мав.
Приїхав в Житомир. Професій мав багато, тож знайти роботу у місті складності не було. Очолив бригаду будівельників, користувався великим авторитетом. Про себе намагався не розповідати, проте про нього знали і запрошували на різні зустрічі. Запрошували також до музею Майданеку. Сьогодні колишніх в’язнів Майданека залишилися одиниці, а з України Ф. Бржезицький взагалі один. Про нього знають у багатьох країнах, про нього розповідає експозиція музею, про нього йдеться у книзі Йозефа Маршалека (теж колишнього в’язня) «Майданек».
У 2002 році пан Францішек, як його називають у Польщі, завдяки підтримці добрих людей виконав свою клятву: привіз урну з попелом і прахом страчених у Майданеку на Батьківщину і перепоховав біля пам’ятника жертвам фашизму на Богунії в місті Житомирі. Після цього він сказав: «Тепер їх душі заспокояться». Його – ні. Бо він, за його словами, живе для того, щоб ніколи не повторився Майданек.
Часто, зустрічаючись з молоддю, Франц Карлович гірко жартував: «Я закінчив дві академії. Одну, де ректором був Гітлер, і другу, де ректором був Сталін». Він багато розповідав про перебування в гестапо і таборі смерті «Майданек». А це робити важко, бо все знову і знову проходить крізь його серце. Зате він любить розповідати про людей, котрі відзначаються мужністю і добротою. А таких на його життєвому шляху теж було багато. Особливі слова подяки він висловлює словакам, військові частини яких в часи війни перебували в Житомирі. Багато словаків були антифашистами і включилися в підпільну боротьбу. Одним з них був капітан Ян Налєпка, якому в 1945 році було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Франц Карлович вважає, що йому, тоді сімнадцятирічному хлопцю з житомирської Мальованки , просто пощастило спілкуватися з Яном Налєпкою, бути свідком його добрих вчинків, слухати від нього правду про події на фронті, вчитися у нього його ненависті до фашизму. Налєпка говорив, що солдати-словаки – не окупанти, що вони нам брати, що ніколи не піднімуть зброю проти українців і росіян. Тож, зрештою, зовсім не дивним було те, що Налєпка зі своїм загоном перейшов під Овручем до партизанського з’єднання О. М. Сабурова. Серед тих, хто знаходився в загоні був і солдат Міхал Міхалик, який весь час свого перебування в Житомирі був для Франека і старшим братом, і справжнім другом.
Про Франца Бржезицького написано багато. Кожен із журналістів демонстрував свою точку зору на постать Бржезицького, на події, учасником яких він був. Але в Україні про нього писали, в основному, тільки в місцевій пресі, хоч кожен з журналістів розумів, що життя Франца Карловича варте книги.
Франц Карлович Бржезицький помер на 92 році життя 4 серпня 2017 року. На будинку, де жив Франц Карлович на Новому бульварі у Житомирі, відкрили меморіальну дошку.
На Новому бульварі у Житомирі відкрили меморіальну дошку Францу Бржезицькому
Житомирський журналіст Олександр Гуцалюк узяв на себе сміливість та відповідальність і написав документальну повість про життя Ф. К. Бржезицького.
Гуцалюк О. О. Остання війна : док. повість / О. О. Гуцалюк. – Житомир : Полісся, 2011. – 228 с.
Спогади Франца Карловича – останнього нині живого колишнього в’язня «Майданека» не лише в Україні, а й у Росії, Білорусії, Польщі – безцінні не лише для нинішнього, а й для наступних поколінь. Франц Карлович вважає: «Бог зберіг мені життя і пам’ять, щоб я повернувся й розповів, де ми були, ким ми були і як це було».
Про важливість цієї документальної повісті висловився заслужений журналіст України Володимир Киричанський (1940-2013) в передмові до книги: «Коли я вперше писав про Бржезицького, то закінчив статтю словами: “Попіл Майданека стукає в його серце, попіл Майданека стукає в моє серце. А чи стукає він у ваші серця?”. Я переконаний, що після прочитання цієї книги попіл Майданека буде стукати в серце кожного читача. А це означає, що таких фабрик смерті в світі більше ніколи не буде».
Якщо хочете дізнатися більше, прочитайте
Бездітко А. Застереження правдою / А. Бездітко // Місто. – 2008. – 10 квіт. (№ 15). – С. 5. – (11 квітня – Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів).
Бондаревич М. Жертви «Майданека» спочили у рідній землі / М. Бондаревич // Місто. – 2002. – 27 черв.
Бржезицький Ф. Розповідь очевидця / Ф. Бржезицький ; записав А. Бездітко // Місто. – 2008. – 25 верес. (№ 39). – С. 5.
Бржезицький Ф. Шаную вас, брати-словаки / Ф. Бржезицький // Житомирщина. – 2002. – 13 серп.
Бржезицький Ф. К. Борг Франца Бржезицького : колишній в’язень «Майданека» має його перед родинами Бутовичів і Кирилюків / Ф. К. Бржезицький ; записав А. Бездітко // Місто. – 2009. – 9 квіт. (№ 15). – С. 6.
Бржезицький Ф. К. Розповідь очевидця / Ф. К. Бржезицький ; записав А. Бездітко // Місто. – 2008. – 25 верес. (№ 39). – С. 5.
Бычковская Л. Узнику «Майданека» – 90 / Л. Бычковская // Эхо. – 2014. – 11-17 сент. (№ 37). – С. 1.
Бычковская Л. Франц Бржезицкий: «На территории концлагеря не было ни одного кустика, ни одной травинки – мы все съедали» / Л. Бычковская // Эхо. – 2014. – 2-8 окт. (№ 40). – С. 12.
Бычковская Л. Франц Бржезицкий: «На территории концлагеря не было ни одного кустика, ни одной травинки – мы все съедали» / Л. Бычковская //Факты и комментарии. – 2014. – 9 окт. (№ 182). – С. 12. – (Взгляд в прошлое).
Гуцалюк О. Окупований Житомир: міфи і реальність. Чужі стали братами / О. Гуцалюк // Місто. – 2015. – 13 берез. (№ 10). – С. 7. – (70-й річниці Перемоги над нацистською Німеччиною присвячується).
Демченко Л. Пам’ять серця : уривок / Л. Демченко // О. О. Гуцалюк. Остання війна : док. повість / О. О. Гуцалюк. – Житомир : Полісся, 2011. – С. 203-204.
Завещание бывших узников Майданека : [зачитано Ф. К. Бржезицьким на мітингу-реквіємі в Майданеку у 1994 р.] // О. О. Гуцалюк. Остання війна : док. повість / О. О. Гуцалюк. – Житомир : Полісся, 2011. – С. 204-205.
Киричанский В. Комбатанты / В. Киричанский // Эхо. – 2010. – 23-29 сент. (№ 38). – С. 7-8. – (День партизанской славы).
Киричанский В. «Последний живой листок истории» / В. Киричанский // Эхо. – 2001. – 3 мая (№ 18). – С. 11-12.
Киричанский В. Звонок из Майданека / В. Киричанский // Эхо. – 2009. – 16-22 апр. (№ 16). – С. 8.
Киричанский В. Звонок из Майданека : отрывок / В. Киричанский // О. О. Гуцалюк. Остання війна : док. повість / О. О. Гуцалюк. – Житомир : Полісся, 2011. – С. 210-211.
Киричанский В. И успокоится их души / В. Киричанский // О. О. Гуцалюк. Остання війна : док. повість / О. О. Гуцалюк. – Житомир : Полісся, 2011. – С. 219-225.
Киричанський В. «Живий аркуш історії» / В. Киричанський // Житомирщина. – 2004. – 4 верес.
Киричанський В. Вища справедливість : уривок / В. Киричанський // О. О. Гуцалюк. Остання війна : док. повість / О. О. Гуцалюк. – Житомир : Полісся, 2011. – С. 206-207.
Киричанський В. Синоніми Майданека : до 60-річчя / В. Киричанський // О. О. Гуцалюк. Остання війна : док. повість / О. О. Гуцалюк. – Житомир : Полісся, 2011. – С. 207-210.
Липинский В. На братских могилах не ставят крестов… : отрывок / В. Липинский // О. О. Гуцалюк. Остання війна : док. повість / О. О. Гуцалюк. – Житомир : Полісся, 2011. – С. 205-206.
Руденький Д. Франц Бржезицький: «Я дуже люблю Житомир, і коли мені довелось робити вибір, я надав перевагу нашому місту» / Д. Руденький // Місто. – 2014. – 18 квіт. (№ 15). – С. 3.
Соболь В. «Остання війна»: сповідь Франца Бржезицького / В. Соболь // Житомирщина. – 2011. – 2 серп. – С. 14. – Рец. на кн.: Гуцалюк О. О. Остання війна : док. повість / О. О. Гуцалюк. – Житомир : Полісся, 2011. – 228 с.
Стецюк Р. Там, де й досі плаче каміння / Р. Стецюк // Кожному мила своя сторона : краєзн. нариси про видат. людей, минуле Житомирщини, обряди і звичаї населення краю. Ч. 2 / Асоц. інтелігенції Житомир. обл. ; упоряд. Л. І. Бондарчук, Л. С. Демченко. – Київ : Аверс, 1998. – С. 176-183.
Стецюк Р. Там, де й досі плаче каміння / Р. Стецюк // О. О. Гуцалюк. Остання війна : док. повість / О. О. Гуцалюк. – Житомир : Полісся, 2011. – С. 211-218.
Шпак В. Заколотник-сталініст чи герой-партизан? : цього року минає 70 років з дня загибелі на Житомирщині словака Яна Налепки / В. Шпак // Урядовий кур’єр. – 2013. – 6 лют. (№ 24). – С. 20.
Публікації останніх років
Бездітко А. Перемагають Бог і правда. Так було. Так є понині : [Франц Бржезицький] / А. Бездітко, // Місто. – 2017. –1 2 трав. (№ 19). – С. 2.
Бовкун С. Рік без Франца Бржезицького / С. Бовкун // Житомирщина.– 2018. 3 серп. (№ 55). – С. 10. – (Пам’ять).
Гуцалюк О. “Остання жива сторінка історії” : 4 вересня Ф. К. Бржезицькому виповнилось 92 роки / О. Гуцалюк // Місто. – 2016. – 9 верес. (№ 36). – С. 7. –(Наші земляки).
Радчук В. Служитель честі, адвокат правди і взірець гідності : [помер Ф. К. Бржезицький] / В. Радчук // Місто. – 2017. – 11 серп. (№ 32). – С. 2.
Сокальська Ю. У пам’ять про в’язня концтабору : [у Житомирі відкриють меморіальну дошку останньому в’язню концтабору “Майданек” Францу Карловичу Бржезицькому] /Ю. Сокальська // Житомирщина. – 2019. – 23-26 листоп. (№ 88). – С. 6.
Степовий В. Пішла з життя добра людина : [Ф. К. Бржезицький : некролог] / В. Степовий // Житомирщина. – 2017. – 11 серп. (№ 58). – С. 10.
