Марія Григорівна Павленко увійшла в українську поезію як виразна і характерна творча індивідуальність. Найзвичайнісінькі речі і явища поетеса бачить образно, радісно, бо з глибини душі зринає каскад метафор. Її поезіям притаманна висока концентрація думок, яскрава образність, експресія авторських почуттів.
Марія Григорівна Павленко – надзвичайно багатогранна авторка, відома і шанована в Україні і за її межами поетеса, яка має потужну енергію художнього слова. ЇЇ творчість – це вагомий внесок в національну літературу за півстоліття плідної праці. Марія Павленко володіє широким спектром порушених тем: від осмислення людиною її місця у світі – до глибокої інтимної лірики, від тонких пейзажних замальовок – до образних, радісних, променистих творів для дітей.
Марія Павленко народилася буремного 1944 року в селі Михайлівка на Дніпропетровщині. По війні родина переїздить в рідне село Озерянку, що в Житомирському районі нашої області. Дівчина росте з матусею, бо батько загинув на фронті наприкінці війни.
Дитинство маленької Марійки пройшло під виховним впливом бабусі Параски та прабабусі Меланії, яка була відомою і шановною в своєму краї народною цілителькою. Саме вони вклали в чутливе дитяче серце почуття християнської любові, добра, милосердя до всього сущого на Землі.
Закінчивши сільську школу, Марія, за порадою матері, вступила до Бердичівського машинобудівного технікуму. Саме в технікумі майбутня поетеса робить перші проби пера. Найперший її вірш «Берізка» був надрукований в міжрайонній газеті м. Бердичева.
Вісім років потому дівчина працювала за спеціальністю інженера на одному із Житомирських заводів та заочно навчалася в Київському політехнічному інституті. Проте нестримно її вабило Слово, Поезія, вона стає активним членом обласної літературної студії.
Поезія Марії Павленко того періоду має дуже розмаїтий спектр: вона не пориваючи зв’язків із рідним селом оспівує чудову поліську природу, благодатну рідну землю, її скромних і невтомних трударів, своїх земляків. З іншого боку поетеса славить свій дружній заводський колектив, працівників робітничих професій, своїх колег. До мотивів її поезій вплітаються сумні ноти печалі за найближчою людиною, мамою – яка померла досить молодою від важкої хвороби
Саме тоді Марія Григорівна робить рішучий крок – залишає робітничий колектив і переходить на журналістську роботу в обласну молодіжну газету «Комсомольська зірка».
Всі 20 років своєї роботи в цій газеті Марія Григорівна згадує з великою любов’ю і ніжністю. Цікаві творчі відрядження, зустрічі з неординарними людьми породили безліч поетичних творів, які лягли у збірки «Азбука громів», «Стрижалі дружби», «Білий світ», «Житній голуб».
У 1979 році відбувся дебют першої книжечки для малят «Заячий холодок».
Для періоду 70 – 80 років характерним був бурхливий розвиток поетичної творчості Марії Павленко: її твори входять до антологій, видаються окремими збірниками, перекладаються на мови народів СРСР, стають піснями.
Активне літературне середовище того часу подарувало їй зустрічі з іменитими митцями: Павлом Тичиною, Павлом Загребельним, Ліною Костенко, Борисом Олійником, Іваном Драчом, Павлом Глазовим, Олесем Гончарем та багатьма іншими.
Значущу роль у її творчому житті зіграли колеги-земляки Володимир Канівець, Михайло Клименко, Борис Тен, які дуже уважно і делікатно ставились до творчості молодих авторів.
Буремні події 90-х стали періодом розгубленості і невизначеності у творчому житті поетеси. Та з 2003 року творчий доробок Марії Павленко починає знову збагачуватися новими виданнями: «Сторінки із книги печалі» (2003); «Рубаї» (ч.1,2 – 2003); «День розпочався просто…» (2004); «Хрещаті дороги» (2005); «Цілісність» (2006); «Зелений світ дерев» (2006); «Вклоняюся місяцю молодому» (2007); «Світлінь» (2008); «Мініатюри» (2009).
Плідним став цей період і для творчості, що пишеться для дітей. Книжки для малят з привабливими назвами: «Біллочина комора», «Теплий край», «Вертоград», «Смарагдовий скакунець», «Каштанові ліхтарі» одна за одною виходять в українських видавництвах. В них авторка вчить малят розрізняти добро і зло, бути милосердними і духовно багатими. Вона виробила свій власний почерк і має свій власний стиль – оригінальний афористично-метафоричний шлях в літературі.
Вірші Марії Григорівни спонукають до переживань, бо відчувається, що на розмову із читачем її веде душевна необхідність поділитися пережитим, побаченим, переболілим, що виливається у поетичний рядок, у здатність розкрити слово новою гранню. Більше інформації тут.
