Книга «Поетка вогняних меж» належить перу українського філософа, політика та літературного критика Дмитра Донцова (1883–1973), який заклав основи вітчизняного інтегрального націоналізму. Досліджуючи життєвий і творчий шлях видатної поетки та діячки ОУН Олени Теліги, автор назавжди закарбував її образ в українській пам’яті як символ безкомпромісного патріотизму, жіночності, шляхетності та жертовності.
Олена Теліга була українкою не стільки за походженням, скільки за свідомим життєвим вибором. Народившись 21 липня 1906 року в Підмосков’ї у родині інтелігентів Шовгенєвих, що мала українсько-білоруське коріння, вона змінила чимало міст: Київ, Петербург, Подєбради, Прага, Варшава, Краків. Попри географічні зміни, Олена завжди залишалася вірною собі та власним переконанням.
Будучи високоосвіченою інтелектуалкою, яка вільно спілкувалася німецькою, французькою та російською, своїм серцем і голосом обрала саме українську мову. Із спогадів Олени Теліги: «…на одному із зібрань в Народному Домі, де були присутні російські емігранти-монархісти, пролунали образливі випади проти української мови. І я не витримала: «Ви хами! Та собача мова – моя мова!.. Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!» З того часу я почала, як Ілля Муромець, який 33 роки не ходив, говорити лише українською мовою».
Друга світова війна спонукала Олену Телігу повернутися до України. Опинившись у Києві 1941 року, вона очолила письменницький союз і стала редакторкою «Літаврів» ‒ літературного тижневика при газеті «Українське слово», що перебазувалася із Житомира. Проте вже 9 лютого 1942 року поетку заарештували, а 21 лютого нацисти розстріляли її разом із чоловіком Михайлом Телігою у Бабиному Яру. Того ж дня окупанти стратили редактора «Українського слова» Івана Рогача та поета Івана Ірлявського.
Останні дні життя Теліга провела в 34-й камері київського ґестапо. На холодній стіні ізолятора вона залишила останній напис із зображенням тризуба: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
Німецька влада знищила оригінали рукописів поетки, жодної прижиттєвої збірки видано не було. Спадщину вдалося врятувати завдяки зусиллям учасників підпілля, які передали копії поезій на еміграцію, де 1946 року з’явилося перше видання її творів під назвою «Душа на сторожі».
Книга «Поетка вогняних меж» вийшла друком 1953 року в Торонто у видавництві «Гомін України» коштом Олекси Тяжкого ‒ українського патріота, мецената, громадського діяча в еміграції (зокрема в Канаді).
Обкладинку книги прикрасив глибоко символічний малюнок художника Михайла Михалевича: козацький спис, на якому майорить чорний прапор, охоплений яскравим полум’ям. Це пряма візуалізація метафори Донцова про «вогняні межі» ‒ символ бойового чину, спалення себе заради ідеї та незламності духу, що повністю віддзеркалює зміст книги.
Виконавець: Ірина ТЕЛИПСЬКА
