Підмогильний Валер’ян Петрович – український письменник і перекладач, один з найвизначніших прозаїків українського «Розстріляного відродження». Жертва Сталінських репресій.
Валер’ян Підмогильний був членом «Аспису» (Асоціації письменників), з якого виокремилось літературне угруповання «Ланка», що з 1926 року було перейменоване на «Марс», тобто «Майстерню революційного слова».
Письменник брав участь у літературній дискусії 1925—1928 років. 24 травня 1925 року він виступив у великій залі Всенародноï бібліотеки перед представниками літературно-громадських організацій, студентами, міською інтелігенцією на диспуті «Шляхи розвитку сучасної літератури»: «Коли б який-небудь товариш «спробував» написати сонату і сказав би, що це гарна соната, бо в неї гарна ідеологія, то ніхто не завагався б йому відповісти, що це музична нісенітниця, i ніхто б тієï сонати не слухав… У нас всякий твір, коли він абсолютно і категорично не відповідає вимогам офіційноï ідеологіï, засуджують незалежно від того, чи гарний він, чи дійсний і чи потрібний».
8 грудня 1934 року Валер’яна Підмогильного було заарештовано зі звинуваченням в «участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії».
На всіх допитах Підмогильний відповідав слідчим: «Винним себе не визнаю». Коли допити стали жорстокішими, зробив офіційну заяву: «Беручи до уваги, що за Вашою заявою матеріал у моїй справі достатній для віддання мене до суду, я даю таке сумарне зізнання:
- Ніколи ні до якої терористичної організації я не належав і не належу.
- Ніколи ніякої терористичної діяльності я не проводив.
- Про існування подібних організацій, про їхню діяльність або діяльність осіб, зв’язаних з ними, я ніколи нічого не знав, інакше як з виступів представників Радвлади й партії в пресі й на прилюдних зборах.
- Тому всякі зізнання інших осіб та обвинувачення мене в приналежності до терористичної організації і в терористичній діяльності я рішуче відкидаю як брехливі й наклепницькі».
Проте 11 січня 1935 року в протоколі з’явилося «зізнання» Підмогильного про те, що він нібито належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Серед звинувачень Підмогильному в протоколі наводиться його вислів про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду».
27-28 березня 1935 року виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР засудила Валер’яна Підмогильного та інших заарештованих у цій «справі» на термін «десять років з конфіскацією особистого майна». Невдовзі Підмогильний був доправлений до Соловецького табору особливого призначення.
У Соловецькому таборі в нелюдських умовах ізолятора Валер’ян Підмогильний продовжував писати. З 25 листів до дружини, які збереглися, дізнаємося про його роботу над романом «Осінь 1929», де йдеться про колективізацію в Україні.
Підмогильний розповідає також про свої переклади, розпочаті повісті, оповідання.
3 листопада 1937 року до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції особлива трійка УНКВС винесла новий вирок: «Розстріляти», щоб звільнити місце для нових мучеників режиму. Разом із Валер’яном Підмогильним в урочищі Сандармох, що в Карелії, було розстріляно більше 1000 в’язнів, серед них Микола Зеров, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол.
Валер’яна Підмогильного було реабілітовано 1956 року.
#знайукраїнських
#згадативсіх
#розстріляневідродження
Фото: chytomo.com
