Знову зустрілися онлайн. На жаль про книги говорили зовсім мало, бо у всіх у голові лише одне – війна. Але настрій сьогодні був поетичний – слухали вірші наших друзів. Кожен вірш був просякнутий болем, нерозумінням, втомою, зневагою до ворога, але вірою в нашу перемогу і краще майбутнє.
Ось один з багатьох, насолоджуйтеся.
До русні
Ви погляньте на того хлопчину,
Він вже знає, що мами немає.
Що вона полетіла на небо
Й серед янголів десь поглядає.
Подивіться у очі дитині,
Що снаряд лишив сиротою,
Тихий біль у кожній краплині,
Не минає зовсім зі сльозою.
Подивись на розпачливу матір,
Яка втратила свою дитину.
Лиш поглянувши просто у очі
Вже відчуєш гіркую провину.
Подивися на діда і бабцю,
Що свій дім все життя будували.
І усе в що вплели свою працю
Лиш за мить якусь зруйнували…
Подивись на все те і подумай!
Ти для чого, зараза, приперся,
окупанте ти слабоумий?!
Хай тобі щоночі приходить,
Усе те, що ти тут побачив,
Хай приходять дитячії очі,
І проймає тебе нехай плачем!
Усе те, що нечесно нахапав,
Твої руки нехай обпікає,
Бо отримати не заплативши —
Такого у світі немає.
Усе те що ви натворили,
Певні будьте, ми відбудуєм!
І на місці старих — іще кращі,
Ще гарніші будинки збудуєм.
Скрізь лунатиме ” Слава Вкраїні!”
Ми відновимось і як фенікс повстанем,
Але вас, русня, будьте певні,
За поламані долі здолаєм!
Авторка – Марія Опалова
