Олена Пчілка – письменниця, перекладачка, педагог, журналістка, науковець, фольклорист і етнограф, видавець, активна громадська діячка, з 1925 р. член-кореспондент АН УРСР, а ще — вродлива жінка, ніжна й мудра матір. Два сини й чотири дочки виростила сім’я Косачів, серед яких і геніальна Леся Українка. Ще за життя Олени Пчілки її твори гідно оцінив Іван Франко. «Сама видатна письменниця свого часу», – так сказав про неї вчений Іван Огієнко.
Справжнє ім’я письменниці – Ольга Петрівна Драгоманова-Косач. Народилася вона влітку 1849 року у повітовому стародавньому містечку Гадячі на Полтавщині. У небагатій поміщицькій родині Драгоманових з добрими традиціями у ставленні до людей, до української книжки, до рідної мови. Тут не переводилися українська пісня та казка, старосвітські обряди.
Родина походила з козацького роду перекладачів і дипломатів Драгоманів, відомих ще з часів Гетьманщини. Засновник цього роду, грек за походженням, перебував на дипломатичній службі в самого Богдана Хмельницького. Батько майбутньої письменниці, Петро Якимович Драгоманов, був освіченим поміщиком-юристом. Захоплювався літературою, писав вірші та оповідання, збирав народну творчість, його переклади друкували в тодішніх часописах. Із вдячністю письменниця згадувала ту атмосферу людяності й шляхетності, яка панувала не тільки в їхній родині, а й у маєтку. Мама, Єлизавета Іванівна, сама виховувала і доглядала шістьох дітей. Вона мала гарний голос, знала безліч народних пісень, співала їх дітям.
Початкову освіту Оля здобула вдома – її першим вчителем був батько. Дівчинка росла сміливою й непосидючою, мала гострий розум. Їй було десять років, коли помер Петро Якимович. Старший від неї на вісім років брат Михайло тоді був студентом Київського університету. Через два роки, опікуючись молодшою сестрою, він забрав дванадцятирічну Ольгу з собою до Києва і влаштував на навчання в Київський зразковий пансіон шляхетних панянок.
Навчання в пансіоні було поставлено дуже добре, там працювали талановиті викладачі, вихованки здобували міцні знання, ґрунтовно оволодівали німецькою та французькою мовами.
Першою публікацією майбутньої письменниці стала її навчальна робота – твір з німецької мови. Учитель пансіону дав вихованкам домашнє завдання: скласти гумористичну розповідь. Коли він перевірив роботи й проаналізував їх, то багатьох дівчат похвалив, а Ользі сказав зачекати. Захоплений її роботою сам відніс домашній твір юної Ольги Драгоманової до журналу. Через деякий час приніс своїй вихованці часопис «Для молоді», який друкувався німецькою мовою, з опублікованим у ньому оповіданням. Це стало початком творчої біографії Олени Пчілки.
У дев’ятнадцять років Ольга Петрівна побралася з Петром Антоновичем Косачем, недавнім студентом і приятелем її брата. Після одруження, влітку 1868 року сім’я переїздить на Волинь, у Звягель (тепер Новоград-Волинський), на місце служби чоловіка. У Звягелі народилося троє старших дітей – Михайло, Лариса (у майбутньому Леся Українка) та Ольга. На Волині українські симпатії і творчі поривання Ольги Петрівни ще більше міцніють. Волинь захопила її широкою українською стихією – гарною мовою, піснею, розкішною природою. Саме у Звягелі Ольга Петрівна займалася вивченням народної творчості: вишукувала українські етнографічні перлини, записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок.
На звягельський період життя Косачів припадає Емський указ (1876) про заборону ввезення в імперію книг українською мовою, заборону сценічних вистав, навіть друкування текстів до нот. «Може, ніколи не було так грізно поставлено питання: чи жити, чи згинути нашій нації? – як тоді», – писав Іван Франко. Та Ольга Косач при надійній підтримці чоловіка, друга й однодумця, невтомно працює, щоб вижила українська нація, її культура та мова. У час, коли підозрілим стає саме українське слово, у затишній оселі Косачів дітям читаються казки з томів Павла Чубинського, сербські народні думи та пісні у перекладі Михайла Старицького, міфи стародавніх греків, твори Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Марка Вовчка… І це при тому, що, як зауважує Олена Пчілка, книжки української для дітей майже не було!
Літо сім’я Косачів часто проводила у селі Жабориці (тепер смт Баранівка), де діти переймалися українським народним духом, слухали мову земляків, їх пісні, розповіді матері та легенди краю. «В дітей мені хотілося перелити душу й думку, – писала Олена Пчілка О. Огоновському. – Не знаю чи стали б Леся і Михайло українськими літераторами, коли б не я? Власне, я «наважила», і завше окружала дітей такими обставинами, що українська мова була найближчою, – щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше. Життя зі мною, та посеред волинського люду сприяло тому».
1876 року в Києві вийшла друком книжка Олени Пчілки «Український народний орнамент», яка принесла їй славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва.
Весною 1879 року Ольга Петрівна Косач з дітьми переїхала в місто Луцьк до свого чоловіка, якого перевели на посаду голови Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки. Олена Петрівна видала своїм коштом «Співомовки» Степана Руданського (1880). У 1882 році з перекладів російських і польських письменників була підготовлена і надрукована книга «Українським дітям».
В травні 1882 року сім’я Косачів переїхала в село Колодяжне на Ковельщині, яке стало з того часу їх постійною домівкою. В родинному маєтку Колодяжному народилися Оксана, Микола та Ізидора. Цей період свого життя Олена Пчілка назве «літературно-педагогічним». Незадоволене існуючою системою педагогіки та шкільної освіти, насамперед відірваністю її від національного та народного коріння, подружжя Косачів виховувало і навчало своїх дітей самотужки. Ольга Петрівна багато зробила для розвитку їхніх здібностей, дала їм різнобічні знання: вчила музиці, малюванню, мовам, історії, заохочувала до літератури. З вдячністю і гордістю називала Леся Українка свою матір найкращою, найрозумнішою, найталановитішою жінкою світового рівня.
У ці роки Ольга Петрівна веде активну видавничу діяльність. Разом з Михайлом Старицьким вона підготувала і видала два випуски альманаху «Рада», з письменницею Наталією Кобринською видала жіночий альманах «Перший вінок».
В 1886 році в Києві Олена Пчілка видає збірку поезій, написаних у різні роки, під назвою «Думки-мережанки». Вже в першій своїй збірці Олена Пчілка вмістила вірші для дітей.
Публікуються оповідання та вірші Олени Пчілки в українському журналі «Зоря». Тут вперше починає друкуватися і юна поетеса Леся Українка. Казки та поезії, оповідання та фольклорні записи Олена Пчілка публікувала і у львівському дитячому тижневику «Дзвінок», а також у редагованому нею журналі «Молода Україна».
Народні казки, дитячі пісеньки, ігри та забавлянки, приповідки, жартівливі віршики, колисанки, шаради, загадки, прислів’я, швидкомовки-спотиканки, сміховинки, колядки та щедрівки, різдвяні привітання, великодні жарти – ніщо не пройшло повз увагу талановитої дослідниці; до всього додала письменниця своєї праці, аби не розгубити цих народних скарбів. Залучала до фольклорної роботи й свою доньку Лесю Українку.
Олена Пчілка єдина в українській літературі жінка-байкар. Сюжети для своїх творів вона, як і інші байкарі, запозичувала з Езопових байок, однак чимало розробила і власних сюжетів з народного життя. Байки поетеси мають національний колорит, якого їм надає соковита народна мова, яскраві українські афоризми. Твори письменниці навчають шанобливого ставлення до традицій, рідної мови, культури, історії тощо. Своїм мудрим і щирим словом вона наставляла дітей на добрий розум.
У кінці 1890-х років родина Косачів переїжджає до Києва. Ольга Петрівна завідує літературним відділом «Київського літературно-артистичного товариства», стає редактором і видавцем журналу «Рідний край», виступає з доповідями про українських, російських та польських письменників, пише нариси та спогади про видатних діячів української культури: Т. Шевченка, Є. Гребінку, М. Лисенка, М. Старицького, М. Драгоманова, Б. Грінченка, П. Житецького та інших.
Ольга Петрівна Драгоманова була активною громадською діячкою, для багатьох – взірцем мужності, сили волі, незламності духу. Протягом усього життя вона наполегливо, безкомпромісно боролася за майбутнє відродження національної культури, за право говорити, писати й друкувати книжки рідною мовою. Неодноразово зверталася до царського уряду з вимогою скасувати заборону друку й викладання у школі українською мовою.
Своїм громадянським обов’язком Олена Пчілка вважала просвітительсько-виховну роботу. Багато енергії й таланту віддала справі виховання й освіти українських дітей, «щоб не виростали вони перевертнями, щоб звикали шанувать своє рідне».
У 1917 році письменниця запропонувала створити при товаристві «Просвіта» комісію, яка б дбала про дітей, бо «чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, се багато залежить од виховання». «Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна», — неодноразово повторювала Олена Пчілка. Ольга Петрівна Драгоманова відома не лише як автор віршів, оповідань, байок, публіцистичних виступів, вона була визначним ученим – літературознавцем, етнографом, фольклористом. Їй належать такі праці: «Українські колядки», «Український народний орнамент», «Українські народні легенди останнього часу», «Українська гумористика», «Очерки национальных типов в украинской народной словесности».
Олена Пчілка – це найвідоміший псевдонім письменниці, хоча в неї їх було 44. Також відомі: Анело, Бубуся Олена, О. Б.-а, Віщий Олег, Гнибіда, Княжна Кочубеївна, Колодяжинскька О. За спогадами молодшої дочки Ізидори Косач, псевдонім «Олена Пчілка» Ольга Петрівна Драгоманова-Косач отримала саме в місті Новоград-Волинський.
Під час революції і громадянської війни Олена Пчілка жила в Гадячі. Тут вона організувала аматорський дитячий театр, писала п’єси для дітей, редагувала місцеву газету.
У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в етнографічній та літературно-історичній комісіях Академії наук УРСР, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.
Померла Ольга Петрівна Драгоманова-Косач (Олена Пчілка) 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч із чоловіком Петром Антоновичем Косачем, сином Михайлом, донькою Лесею Українкою.
Це був час, коли починали діяти жорна сталінських репресій проти української інтелігенції. Тому не дивно, що ім’я Олени Пчілки надовго було викреслено з нашої літератури і культури, хоча вона була членом української Академії наук. Значимість її творчого набутку достойно оцінили сучасники і нащадки.
Пам’ять про Олену Пчілку
- Літературна премія імені Олени Пчілки
Літературну премію імені Олени Пчілки у 1991 році заснувало видавництво «Веселка». Премією нагороджують меценатів, авторів та художників за книжки, що побачили світ у видавництві «Веселка». На нагороду можуть претендувати українські книжки для дітей, які сприяють національному відродженню та вихованню в дітей любові до України.
- Музей родини Косачів – музей у Новограді-Волинському.
Заснований у 1999 році за ініціативою творчої інтелігенції міста. Музей родини Косачів – присвячений славетній, неординарній сім’ї, в якій народилася всесвітньовідома геніальна українська поетеса Леся Українка (Лариса Петрівна Косач). Музей родини Косачів збудовано на місці будинку Завадських, в якому родина Косачів прожила шість років (з одинадцяти, які жили в Новограді-Волинському). На фасаді музею розміщено меморіальну дошку із скульптурно-барельєфним зображенням: Петро та Ольга Косачі та їх троє дітей – Михайло, Лариса (Леся Українка) та Ольга, які народилися у Новограді-Волинському.
Скульптор О. Коркушко та архітектор А. Черниченко.
- Вулиця Олени Пчілки
В Житомирі, як і в інших містах України, є вулиця, названа її іменем.
- Бібліотека
Волинська державна обласна універсальна наукова бібліотека імені Олени Пчілки
- Пам’ятник
Бронзовий пам’ятник Ользі Петрівні Косач (Олені Пчілці) встановлений в Луцьку у 2011 році перед Волинською науковою бібліотекою ім. Олени Пчілки. Пам’ятник споруджений на благодійні кошти.
Скульптор – Микола Обезюк.
Книги Олени Пчілки
Кицин дім : із фольклорних записів Олени Пчілки / О. П. Косач-Драгоманова ; худож. О. Харук. – Київ : Гроно,1996. –
ISBN 5-7707-9621-9.
Олена Пчілка – дітям / упоряд., передм. В. Комзюк, Н. Пушкар ; худож. Л. Іванова. – Львів : Апріорі, 2015. – 79 c. : іл., портр., фот. – (Апріорі дітям). – ISBN 978-617-629-264-7.
Пчілка О. Годі, діточки, вам спать! : вірші, оповідання, казки, фольклорні записи / О. П. Косач ; худож. І. Литвин ; упорядкув. та передм. О. Таланчук. – Київ : Веселка, 1991. – 334 с. : іл., [8] окр. арк. кольор. іл. – ISBN 5-301-00921-4.
Пчілка О. Малий музика Моцарт : казки, байки, вірші / О. П. Косач-Драгоманова ; худож. О. Г. Тимошенкова. – Харків : Ранок, 2019. – 111 с. : іл., [4] окр. арк. кольор. іл., портр. – (Шкільна бібліотека). – ISBN 978-617-09-4761-1.
Пчілка О. Сосонка : для мол. та серед. шк. віку / О. П. Косач-Драгоманова ; [упорядкув. та передм. О. М. Шевченко]. – Київ : Школа, 2007. – 175 с. – (Хрестоматія школяра). – ISBN 9666616424.
Пчілка О. Сосонка : для мол. та серед. шк. віку / О. П. Косач-Драгоманова ; [упорядкув. та передм. О. М. Шевченко ;
іл. О. Літвінова]. – Київ : Школа, 2007. – 175 с. – ISBN 9666616432.
Пчілка О. Твори / О. П. Косач-Драгоманова ; упорядкув. А. Ф. Чернишова. – Київ : Дніпро, 1971. – 463 с. : портр.
Пчілка О. Український дитячий театр / О. П. Косач-Драгоманова ; упоряд., підготов. текстів, передм., текстологічні комент. Л. П. Мірошниченко ; худож. І. К. Заруба ; Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Київ : Веселка, 2017. – 439 с. : портр., іл., [20] окр. арк. фот., ноти. – 500 пр. – ISBN 978-966-01-6015-6 : 73.00.
Література про життя та творчість Олени Пчілки
Антипчук Н. Часопис для дітей «Молода Україна» Олени Пчілки / Н. Антипчук // Дивослово. – 2010. – № 6. – С. 39-43. – Бібліогр.: с. 43.
Богдан С. «Пиши ж мені, мамочко…» : стеретипи епістолярної поведінки Лесі Українки у спілкуванні з матір’ю / С. Богдан // Дивослово. – 2011. – № 5. – С. 35-41. – Бібліогр.: с. 41.
Бондарчук, Л. І. Олена Пчілка і Житомирщина / Л. І. Бондарчук // Поліський дивосвіт : література рідного краю: Житомирщина : посіб.-хрестоматія в 2-х ч. Ч. І : критичний огляд / за ред. С. О. Пультера. – Житомир : Полісся, 2000. –
С. 69-74. – Бібліогр.: с. 74.
Кондратенко Л. Олена Пчілка – мати, письменниця, педагог / Л. Кондратенко // Дошкільне виховання. – 1990. – № 7 (липень). – С. 20-21.
Петік Л. Як Леся стала Українкою : родинна педагогіка Олени Пчілки / Л. Петік // Палітра педагога. – 2012. – № 1. – С. 3-5.
Петік Л. Мудра любов плекає особистість : родинна педагогіка Драгоманових і Косачів / Л. Петік // Палітра педагога. – 2012. – № 2. – С. 3-5.
Олена Пчілка. Викинуті українці = EJECTED UKRAINIANS / Ольга Драгоманова-Косач ; [авт.-упоряд., передм. В. Архипова]. – Київ : МАУП, 2006. – 351 с. – (Бібліотека українознавства ; вип. 5). – ISBN 966-608-533-Х.
Росінська О. А. Олена Пчілка (Ольга Петрівна Драгоманова-Косач) (1849-1930) // Росінська О. А. Українська література : сучас. довід. школяра і студ. / О. А. Росінська. – Донецьк : БАО, 2009. – С. 198-200.
Скрипка Т. Берегиня роду : Олена Пчілка (1849-1930) / Т. Скрипка // Початкова школа. – 1996. – № 3. – С. 41-45. – (Постаті).
Стасюк Г. Династія письменників як літературознавча проблема : феномен роду Драгоманових-Косачів / Г. Стасюк // Дивослово. – 2012. – № 9. – С. 51-56. – Бібліогр.: с. 56.
Тетеріна О. Олена Пчілка: роль художнього перекладу в розвитку української літератури / О. Тетеріна // Дивослово. – 2013. – № 10. – С. 61-64. – Бібліогр.: с. 64.
Хорунжий Ю. М. Олена Пчілка. Горда жіноча душа // Хорунжий Ю. М. Шляхетні українки : есеї-парсуни / Ю. М. Хорунжий. – Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2004. – С. 5-22. – ISBN 966-7018-58-Х.
