1 вересня 2023 року свій ювілей відзначає український письменник, член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів, заслужений журналіст України Михайло ЖАЙВОРОН .
Вітаємо пана Михайла із 70-річчям, бажаємо натхнення і наснаги, нових творчих здобутків і многая літа у мирній Україні!
Михайло Микитович ЖАЙВОРОН родом із села Кочичине Ємільчинського (нині Звягельського) району Житомирської області, 01.09.1953 року народження.
Має дві вищих освіти – філологічну та журналістську.
Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС.
Працював кореспондентом, відповідальним секретарем ємільчинської районної газети «Народна трибуна» (1974-1981), відповідальним випусковим, старшим редактором Житомирського облтелерадіокомітету (1983-1990). У дев’яностих упродовж десяти літ редагував першу незалежну обласну щотижневу газету «Житомир», у двохтисячних – всеукраїнський часопис «Бессарабія ділова» (2005-2006). Більше п’ятнадцяти років працював на державній службі.
Проживає в місті Житомирі.
Михайло ЖАЙВОРОН ─ автор поетичних збірок «Усе на світі – від Любові» (2006), «Via Dolorosa» (2017), «Біла книга пророцтв» (2019), «Гніздо висоти» (2021), двотомника поезій шрифтом Брайля «Чорнобильський вузол: розпад атома» та «Чорнобильський вузол: розпад імперії» (Будапешт, 2023), автобіографічного роману «Бумеранг гріха», книга перша (2013), повісті «Одне із семи чудес» (2002), збірника «Енергетична Мекка України» (2002), посібників «Влада слова» (2004), «Формула успіху» (2009), «По вірі буде вам» (2012), «Камо грядеши?» (2019) та інших.
Співавтор, редактор різноманітних видань інших авторів. Публікувався у літературно-мистецьких збірниках і альманахах, зокрема, «Вітрила», «Крила», «Понад усе нам – Україна», «Україна непереможна», «Медобори», «Парк Шодуара», «Просто на Покрову», «Зірка Різдва», «Ковток життя», «Поетичне метро», «У пошуку альтернативи. Поезія сучасної України», «У рідному краї і серце співає», «Імбир», «Світло спілкування» та багатьох інших.
Вірші Михайла ЖАЙВОРОНА – найбільш цитовані у новому підручнику «Української мови» для 11 класу / Н.Б. Голуб, О.М. Горошкіна, В.І. Новосьолова. – К.: «Педагогічна думка», 2019 / поруч із іменами Олеся Гончара, Дмитра Павличка, Василя Шкляра, Мирослава Дочинця, Ганни Чубач, Ліни Костенко та інших.
Творчість письменника високо поцінована читачами та літературними критиками.
За творчі здобутки у царині української літератури письменник відзначений дипломами лавреата премії імені Михайла Клименка (2010), першої Премії Ордена Карпатських лицарів «Краща книга» на IV Всеукраїнському поетичному фестивалі «Карпатський Пегас-2018», літературного конкурсу VIII Міжнародного фестивалю мистецтв «Зірка Різдва» (2020), Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Василя Юхимовича (2020), Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка 2021 року (номінація «Література»), міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2022), першої премії Літературного марафону серед письменників України/Житомирщини «Війна росії проти України. Відсіч» у номінації «Поезія» (2022), першої премії імені Катерини Мандрик-Куйбіди 2023 року.
До уваги шанувальників творчості ювіляра організована виставка літератури “Ліричний філософ Михайло Жайворон”.
Добірка кращих книг автора спонукає до роздумів про філософію життя, людських стосунків та любові до України.
Грушевського, 9.
* * *
Озирнешся, – а там проминуще, як мить,
У курсивах доріг і дзвінкій високості.
Доторкнешся душею – вона защемить,
І відкриються файли колишніх емоцій.
Не згадаєш людей, з ким розтрачено час,
Хто уже відіграв свої вдавані ролі.
Не забудеш і тих, хто любов’ю вінчав,
З ким уповінь розпито шаленої долі.
Подих вітру відчуєш на дотик і смак,
Стануть руки крильми, синє небо – ще вищим.
Озирнутися можна, вернутись – ніяк!
Все попереду ще…
Доки любиш…
І дишеш.
* * *
Ще літом не натішився, а вже
Жовтіє лист поволі у черешні,
І свіжу квітку бджілка стереже,
І бусли в небі, ніби нетутешні.
Вже не лякає скиглення сирен,
І кожна мить дорожче срібла-злата.
Тікає тиша в затінок дерев,
І кожен ранок зранений, як свято.
Ще літом не натішився… Пора
Очищення грозою і озоном.
Туман бинтує згоїну Дніпра,
І в руслах вен вода його – солона.
Мій берег тут…
І сонця пектораль.
І вигин горизонту, мов підкова.
Жовтіє листя де-не-де, на жаль, –
Стара, як світ, прелюдія до Слова.
* * *
Відлітували яблуні і вишні,
Скотилось сонце вистигле з узвиш.
Спинитися б у цій красі всевишній,
Скупатися б хоч раз у тиші тиш!
Та вже стерня не ноги – душу коле,
І вчишся мови листя і трави.
Печуть щорану рани виднокола,
І як дитя радієш, що живий.
Щораз хребет стискається в пружину
На кожен скрик пові́тряних тривог.
Не кров уже – свинець тече у жилах,
І з кожним пульсом кулі плавить Бог.
* * *
Що про душу я знав до війни?
Анічого не знав.
Своя рідна – ще б пак!
Своєрідна являлася в інших.
І топтав би у сутінках ряст
в оксамитових снах,
Де є чорне і біле,
і білі розхристані ві́рші.
Та розверзлося небо –
і душу відкрило до дна,
Підняло із глибин
усі болі, і сльози, й печалі.
І гуло, мов набат:
якби знав…
якби знав…
якби знав,
Що є душі, мов лід,
і є людяні душі зі сталі.
Між двома полюсами землі
розповзається шов,
Що тримає докупи, мов глечика,
ті половини.
Хоч крізь воду й вогонь
вже, здавалося, ніби пройшов, –
Божу глину випалює час.
Та душа – не із глини.
* * *
По воді не ходив і не відав осанн,
Не творив ні ікон, ні пісень аж до хрипу.
Я – ріка, що несе на собі небеса,
І ту білу хмарину.
І птаха.
І рибу…
Витікаю з джерел, із глибин часових,
Не спиняючи плин віковічної мрії.
Бути з Богом «на ти», з ворогами «на ви» –
Аж по колах луна зі Святої Софії.
Розпростерті пообіч крильми береги
Не дають уже впасти в житейському вирі.
В руслах вен течія – повноводдя стихій –
Піднімає вітри на стривоженій хвилі.
І рве греблю уже не вода, а яса…
Аж у пеклі чорти позбігались на вибух.
Я – ріка, що несе на собі небеса,
І ту білу хмарину.
І птаха.
І рибу…
#твоя_бібліотека_вітає
