Біобібліографічний нарис
Володимир Іполитович Липський — видатний український учений-флорист, систематик рослин, ботанік-географ, неперевершений знавець гербарної справи і роботи ботанічних садів.
Доволі дивного значення набуло в наш час слово «ботанік». Чому? Мабуть, від заздрощів… Уявіть собі: український ботанік першим у світі дослідив флору Алжиру, Тунісу, Індонезії, Середньої Азії.
На честь українського ботаніка Володимира Липського вітчизняні та зарубіжні вчені назвали два нові роди (Липскія і Липскіелла) та 54 нові види рослин (ковила Липського, молочай Липського, чебрець Липського, клен Липського, астрагал Липського, дрік Липського, підмаренник Липського тощо), котрі ввійшли до флористичних зведень усіх країн. Випадок унікальний: небагато у світі вчених-ботаніків, чиє ім’я було б відзначено такою великою пошаною!
Український ботанік знав усі європейські мови та майже всі мови Сходу; завжди спілкувався з людьми їхньою рідною мовою.
Сучасники називали вченого видатним мандрівником. У численних експедиціях, здебільшого тривалих – по два-три, а то й більше місяців, він провів майже половину свого життя. Близько 30 виїздів по Україні, Кавказу, Середній Азії, Західному Сибіру, Далекому Сходу та ще 10 експедицій більш як по 30 країнах Європи, Азії, Південної та Північної Америки, Африки.
Український ботанік увійшов до десятки найвідоміших ботаніків світу. Академік В. І. Липський особисто відкрив і описав 4 нові для науки роди і понад 220 видів рослин, зібрав величезні колекції для природничих музеїв, написав понад 100 наукових праць. Брав активну участь у формуванні Української академії наук, очолював кафедру ботаніки ВУАН (Всеукраїнська академія наук). У 1922-1928 рр. – президент ВУАН. Член-кореспондент АН СРСР.
У 1928-1933 рр. — директор Ботанічного саду в Одесі.
Дитинство
Володимир Іполитович Липський народився в с. Самостріли на Волині (нині — Рівненському районі Рівненської області) у сім’ї сільського священика Іполита Федоровича Липського та його дружини Ганни 11 березня 1863 року.
Коли йому було шість років, не стало матері. Тоді ж пішли з життя дідусь і маленька сестричка Марійка.
Уже в шість років хлопчина намагався бути незалежним у вчинках, – і це стало згодом визначальною рисою його характеру, в нього сформувалися власні погляди на життя і згодом — на науку.
Житомирський період
Щоб надати можливість синові здобути світську освіту, у 1873 році батько переїжджає з дітьми (Володимиром та його молодшою сестрою Олею) до Житомира. Іполита Федоровича Липського призначили головою будівничого комітету зі спорудження корпусів для семінарії при Житомирській консисторії. Він був відомим церковним діячем, цікавився краєзнавством.
Свого десятирічного сина Іполит Федорович віддає до Першої чоловічої гімназії. Це був найкращий на той час навчальний заклад у місті, тут працювали високопрофесійні викладачі з дипломами вітчизняних і зарубіжних університетів.
Сім’я Липських у Житомирі поселилася на одній із головних вулиць – Вільській (зараз Перемоги), 80. Вулиця була розташована досить далеко від гімназії, і Володимир щоденно ходив пішки біля 8 кілометрів на заняття і назад додому. Сформована в той час звичка ходити пішки залишилася в нього на все життя.
Володимир Липський навчався дуже старанно, за що його звільнили від плати за навчання. В гімназії він отримав ґрунтовні знання з історії, географії, мов та інших дисциплін. У Житомирі Володимир закінчив чотири класи гімназії.
Перший київський період
Зрозумівши, що син має неабиякі здібності, батько віддає його восени 1877 року до приватної Київської колегії Павла Ґалаґана – престижний на той час навчальний заклад. У 1881 році Володимир Липський закінчив заклад із золотою медаллю. Згодом В. Липський, з вдячністю згадуючи роки навчання, назвав один із льодовиків Середньої Азії в Каратегині іменем Ґалаґана, а один з описаних ним нових родів середньоазіатської флори – Galagania.
Мало не з дитинства захопившись життям рослин, Володимир мріяв присвятити своє життя дослідженню природи, тож і вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету Святого Володимира, в якому навчався з 1881 по 1886 рік.
Уже на першому курсі він виявив нахил до флористичних досліджень. Значний вплив на формування Липського як науковця справив завідувач кафедри систематики і морфології рослин Іван Шмальгаузен (1884-1963). Під керівництвом професора Липський працював у гербарії, проводив ботанічні екскурсії по околицях Києва, на Поділлі, Житомирщині, в Бесарабії. Всюди збирав колекції рослин для університетського гербарію, старанно його опрацьовував і щоразу робив цікаві доповіді на засіданнях Київського товариства природодолслідників, членом якого став ще в студентські роки.
З 1887 по 1894 рік В. Липський працював на різних посадах у ботанічному саду Київського університету: зберігачем, асистентом кафедри ботаніки. Тоді у наукових журналах з’являються його статті, виходить перша монографія «Исследования о флоре Бессарабии» (1889). З 1889 року вчений брав участь у наукових експедиціях на Кавказ і в Північний Іран, на матеріалах дослідження Криму, Кавказу, Середньої Азії він захистив докторську дисертацію і створив неперевершену книгу «Флора Кавказу» (1899), яка стала настільною книгою всіх поколінь ботаніків. Варто відмітити, що тільки для опрацювання літературних джерел із флори Кавказу В. Липський використав знання восьми іноземних мов.
У 1890 році В. І. Липського обрали членом Російського географічного товариства. Того ж року він здійснив свою першу зарубіжну поїздку до країн Південної Європи, де ознайомився з досвідом роботи ботанічних садів і природничих музеїв Туреччини, Греції, Італії. Відтоді в нього з’явився науковий інтерес до будівництва ботанічних садів, організації гербарної справи. Наступного року В. І. Липський знову відвідав Грецію, Італію. Австрію. А в 1893-му провів флористичні дослідження в Персії та на Кавказі.
Петербурзький період
У грудні 1893 року В. І. Липський був учасником IX з’їзду природодослідників і лікарів у Москві. Молодий талановитий київський учений вразив своєю роботою Олександра Федоровича Баталіна (1847-1896), директора Санкт-Петербурзького ботанічного саду. В. І. Липський отримав пропозицію від О. Ф. Баталіна обійняти посаду хранителя гербарію цієї всесвітньо відомої наукової установи. Липський скористався запрошенням і впродовж 23 років працював у цьому ботанічному саду, ставши головним ботаніком саду та завідувачем відділу живих рослин. Петербурзький період (1894-1917) наукової діяльності В. І. Липського виявився найпродуктивнішим. Саме тут розкрився його багатогранний талант флориста-систематика, ботаніко-географа, невтомного мандрівника. Працюючи в Головному ботанічному саду Росії, Володимир Іполитович ґрунтовно вивчав історію створення ботанічного саду, критично опрацьовував і упорядковував гербарні колекції, працював над науковою організацією колекцій живих рослин в оранжереях і у відкритому ґрунті.
За дорученням дирекції Санкт-Петербурзького ботанічного саду В. І. Липський часто виїздив за кордон для ознайомлення з облаштуванням ботанічних садів інших держав. У 1900-1902 роках він побував у ботанічних установах Європи (Лондон, Париж, Берлін, Мюнхен, Відень, Будапешт, Бухарест, Брюссель, Женева, Рим, Неаполь, Афіни, Мадрид, Лісабон), Північної Африки (Єгипет, Алжир, Туніс); у 1907-1915 рр. — в Азії (Японія, Корея, Цейлон), Північній та Південній Америці (США (Нью-Йорк, Бостон), Уругвай, Бразилія, Аргентина). Опубліковані за результатами цих поїздок праці «Главнейшие гербарии и ботанические учреждения Западной Европы», «Ботанические учреждения и сады в Южной Европе и Северной Африке», «Ботанические сады Мадрида, Лиссабона и Кью», «О путешествии в Южную Америку», «Цейлон и его ботанические сады» , «Северная Америка и ее ботанические сады» являють собою глибокі й унікальні описи, раніше в літературі відсутні. Вони не втратили інформаційного і пізнавального значення й сьогодні.
Виконання своїх основних обов’язків у ботанічному саду В. І. Липський пов’язує з експедиційною роботою. У 1896 році його було призначено керівником експедиції з дослідження Гісарського хребта (Середня Азія). Під час дослідження Середньої Азії В. І. Липський працював не тільки як ботанік, а й як географ, етнограф, геолог.
Важко переоцінити внесок ученого у вивчення цього регіону. Тільки колекція гербарних зразків, зібраних В. І. Липським, налічує декілька десятків тисяч аркушів. А збирав він не лише ботанічні матеріали, а й зоологічні, геологічні, етнографічні – всі вони нині зберігаються у гербаріях та музеях. Важливими є і щоденники вченого, в яких фіксувалися загальні явища природи, географія, метеорологія, гіпсометрія досліджуваних регіонів, етнографія, звичаї, побут населення.
Експедиції Липського були нелегкими, найчастіше він здійснював їх один або удвох з єдиним помічником. Нерідко Липський був першим європейцем, що зустрічався з місцевими жителями, і далеко не всі аборигени мали добрі наміри щодо європейця. Та знання майже всіх європейських та багатьох східних мов допомагало йому у спілкуванні з різними народами.
Нелегкими були експедиції В. І. Липського й тому, що він здебільшого обирав віддалені, неходжені маршрути, береги бурхливих гірських річок і водоспадів, круті скелі над урвищами, піднімався в гори на ледь досяжні висоти і нерідко був на межі загибелі. У більшості районів Середньої Азії до Володимира Липського ніхто з дослідників не бував, тому його експедиції стосувалися не тільки ботанічних об’єктів, але й ландшафтів, зокрема льодовиків, водоспадів, а також тварин, мінералів тощо. Один з відкритих ним водоспадів у верхів’ях ріки Гульбад (Гісарський хребет) на висоті 9500 футів (2895.61 м) Липський назвав ім’ям своєї дружини, Юлії. Водоспад Юлії навічно занесено на географічну карту Середньої Азії.
За значні наукові досягнення в дослідженні природи Гісарського хребта у 1897 році Російське географічне товариство удостоїло вченого премії імені Миколи Пржевальського, якою Володимир Іполитович дуже пишався.
Заснована у 1895 році як Срібна медаль імені М. М. Пржевальського — в пам’ять заслуг Миколи Пржевальського. Присуджувалася за подорожі в маловідомі або зовсім невідомі місцевості.
Почавши з обстеження південних схилів Гісарського хребта, учений об’їздив весь Паміро-Алтай, Тянь-Шань, Джунгарський Алатау, Копет-Даг, Ферганську і Зеравшанську долини та інші території.
За результатами досліджень природи Середньої Азії В. І. Липський опублікував 35 наукових праць. Серед них всесвітньо відомими є «Материалы для флоры Средней Азии» (1900) та «Флора Средней Азии, т. е. Русского Туркестана и ханств Бухары и Хивы» у трьох частинах (1902. 1903. 1905). «Горная Бухара» (1905) – вийшла чудово ілюстрована малюнками і фотографіями. Це суто наукова праця захоплює і чудовим літературним викладом. Чимало наукових праць В. І. Липського й нині читаються як пригодницька повість, стільки в них розповідей про небезпеку, випробування, екзотику.
Про це дізнаємося з книжки нашого краєзнавця Георгія Павловича Мокрицького (1952-2021) і доктора біологічних наук Дарії Микитівни Доброчаєвої (1916-1995) «Владимир Ипполитович Липский» (1991). Вона стала однією з перших розвідок про життя та наукову діяльність В. І. Липського.
Чому російською? Бо книгу чекали в Москві і Ленінграді, в Алма-Аті і Душанбе, в Тбілісі і Бухарі. Українською мовою нарис виходить у збірнику «Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці» (1991) під назвою «Життя, повне сонця і тепла». Автори провели велику пошукову роботу в архівах, вивчили багату наукову спадщину (книги та рукописи) Володимира Липського, перечитали його блокноти-щоденники, віднайшли документи епістолярної спадщини (листи).
Велику увагу вчений приділяв дослідженню історії Петербурзького ботанічного саду, його гербарних фондів і колекцій. В. І. Липський присвятив цій тематиці низку праць, зокрема, більшу частину тритомної праці
«С.-Петербургский ботанический сад за 200 лет его существования, 1713-1913 гг.)», виданої у 1913-1915 рр. Ця праця вимагала великої ерудиції та працьовитості автора. За неї В. Липському у 1917 році було присуджено Ахматовську премію Російської академії наук, якою відзначали вчених за оригінальні твори у різних галузях наукових знань та літератури.
Під час першої світової війни В. Липський вивчає флору Сирдар’їнської, Самаркандської, Ферганської областей (1916), флору Чорноморського узбережжя Кавказу (1917). Учений вивчав флору і рослинність зазначених регіонів для подальшого використання їх для технічних, лікарських та інших господарських потреб.
Проте мріяв повернутися додому, щоб всі свої спостереження і досвід використати на батьківщині.
Другий житомирський період
Навесні 1917 року Володимир Липський отримує останнє з Петербурга експедиційне відрядження на Чорноморське узбережжя Кавказу для виявлення і вивчення місцевих лікарських рослин. З цієї поїздки Володимир Іполитович у Петербург не повернувся, а переїхав в Україну. Через усю Україну він їде до Житомира, до батьківської оселі, де живе майже весь 1918 рік. З Петербурга він лише згодом привезе матеріали і бібліотеку. В цей період він проводить екскурсії по околицях Житомира, допомагає місцевим природодослідникам у пошуках і оцінці покладів торфу, досліджує мінеральні джерела Житомирщини, мріє про організацію науково-дослідної роботи на основі майбутнього ботанічного саду в Житомирі.
Час від часу він приїжджав у Київ, тут брав якнайдіяльнішу участь в організації Академії наук, питання про створення якої постало після проголошення України самостійною державою.
А ще Володимир Липський любив приїздити до Бердичева, де мешкала родина його дружини – Юлії Калістратівни Копронович, яка рано пішла з життя, залишивши на його руках шестеро неповнолітніх дітей – чотири сини та дві доньки. Тож певний час сестри покійної Надія і Ольга Копронович, які проживали в Бердичеві, взяли на себе опіку над дітьми майбутнього академіка. Молодших доглядали сестри дружини, а старших виховував батько вченого Іполит Федорович у Житомирі. Всі діти Липського виросли працелюбними, освіченими, порядними людьми.
Загартований у багатоденних і тривалих експедиціях, вчений міг і в солідному віці пройтися з Бердичева до Житомира пішки. Про що свідчить запис у щоденнику В. І. Липського за 22 серпня 1921 року. На той час вченому вже виповнилося 58 років. Інформацію про життя сім’ї Копроновичів та перебування В. І. Липського у Бердичеві знаходимо в книзі М. Ю. Костриці «Постаті землі Бердичівської».
І пізніше Володимир Іполитович приїздив у Житомир на відпочинок, провідував свою родину. Жив тут під час відряджень на Волинь за завданням Укрторфу (вересень 1926), під час вивчення радіоактивних джерел на околицях Житомира за завданням хіміко-радієвого інституту (серпень 1927).
У садибі родинної дачі у провулку Щенявського (потім Цюрупи, 6) проводив серію ботанічних дослідів (1924).
22 грудня 1927 року в Житомирі у 94-річному віці помер батько вченого. В Житомирі ще залишалася сестра. Діти Володимира Іполитовича роз’їхалися. Хто вчитися, хто працювати.
У 1995 році одну з вулиць Житомира назвали на честь вченого-ботаніка – проїзд Академіка Липського.
Другий київський період
27 листопада 1918 року найвища наукова інституція України розпочала працювати.
17 грудня 1918 року В. Липський повертається до Києва, а 30 грудня на засіданні фізико-математичного відділу Української Академії наук його обирають директором ботанічного саду новоствореної Української Академії наук. Вчений поринає у розробку плану ботанічного саду Академії наук, бо саме це вважав першочерговим завданням у галузі природничих наук. В. І. Липський розробляє докладний план саду, його структуру і завдання. Але голод, розруха тих років не дали можливості здійснити ці плани. Пізніше Липський порушує питання про придбання землі на мальовничих київських схилах Дніпра. Нині цей сад названо ім’ям послідовника Липського Миколи Гришка. Це улюблене місце відпочинку, екскурсій, пізнання природи, рослинного світу Землі. І мало хто згадує, що теперішній Національний ботанічний сад Академії наук України — гордість української науки — побудований за планом Володимира Липського. У 1919 році він розробив і обґрунтував це в докладній статті «Ботанічний сад Української Академії наук» (ця праця побачила світ лише 1927 р.). А будівництвом ботанічного саду зайнявся вже Микола Гришко навесні 1944 року, після визволення Києва, — і тривало воно 15 років.
Окрім завідування Ботанічним садом, вчений також керував кафедрою ботаніки УАН. У 1919 р. вченого одноголосно обрали дійсним членом Української академії наук, у 1920 р. – членом її правління, у 1921 р. – віце-президентом, а 12 червня 1922 р. на загальних зборах Всеукраїнської академії наук (ВУАН) – президентом. Через шість років, у 1928 р., його було обрано членом-кореспондентом Академії наук СРСР.
Протягом шести років В. І. Липський напружено працював, налагоджуючи діяльність усіх наукових установ природничого профілю, що входили до складу Академії наук:
- Комісії УАН з вивчення природних багатств України (створена в березні 1919 р.),
- Комісії з вивчення фауни України,
- Видавничої комісії II відділу УАН,
- Комісії з ревізії бібліотеки УАН,
- очолював Комісію з укладання енциклопедичного словника,
- був представником від Академії у Військово-промисловому комітеті,
- очолював експедиції з вивчення стану унікальних куточків природи України, зокрема Асканії-Нова. Був автором проєктів урядових рішень щодо створення інших заповідників,
- приділяв багато уваги створенню та організації роботи Народної бібліотеки (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського НАН України).
До книг, до бібліотек у цілому Володимир Іполитович ставився як до святині. «Ботанічна бібліотека, – писав він, – це, якщо хочете, рослинне царство у творах людського розуму». Сам він власні книги безкоштовно, здебільшого з автографами, віддавав до бібліотек і вважав це обов’язком кожної інтелігентної людини.
У період становлення та зміцнення Української Академії наук учений своїми знаннями прислужився справі організації науки в Україні. В. І. Липський завжди виступав як справжній гуманіст, високо освічена і глибоко інтелігентна, завжди принципова людина.
Здавалося б, для Володимира Липського відкривалися великі можливості, аби реалізувати свої наукові задуми: світове визнання, посада президента найвищої республіканської наукової організації, членство у загальносоюзній, але він добровільно залишає цей пост. Чому так сталося? Втручання радянської влади в діяльність наукових установ, їхня ідеологізація негативно позначилися і на долі Володимира Іполитовича. На справжніх учених ставили тавро ворогів народу і держави, саджали в тюрми, а то й знищували. Дуже часто в цій трагедії біології брали активну участь чиновники від науки. Один з них — Трохим Лисенко, який називав усі біологічні науки лженаукою, перевівши дискусії із наукової у політичну площину.
Для вивчення стану роботи ВУАН (Всеукраїнська Академія наук) було створено комісію Народного комісаріату освіти України. Партійне керівництво вважало Володимира Липського «політично інертним» президентом. Отож, Володимир Іполитович вирішив добровільно залишити посаду президента Академії і в 1928 р. подав у відставку.
Одеський період
5 серпня 1928 року Володимир Іполитович переїхав до Одеси, очолив університетський ботанічний сад, продовжував займатися наукою.
Для одеського періоду діяльності В. Липського характерним є практичне втілення досвіду вченого в організацію роботи ботанічного саду, вивчення окремих представників рослинного світу півдня України для застосування в народному господарстві.
У 1928-1930 рр. Володимир Липський працює в Одеському ботанічному саду, де зосереджує зусилля на розширення та покращення колекції саду, впорядкуванні гербарію.
Учений протягом трьох років провів чимало експедицій по акваторії Чорного моря з метою вивчення запасів водорості філофори червоної, з якої, за його пропозицією, почалося промислове отримання йоду та агар-агару, які на той час ввозили з-за кордону. Як наслідок, у 1931 році завдяки діяльності В. І. Липського в Одесі почав діяти перший в Україні йодний завод із видобутку агар-агару та йоду.
1932 року він разом з донькою Тетяною, на той час науковим співробітником Ботанічного інституту Академії наук СРСР, вивчав золотобородник (золотоборідник) як технічну рослинну.
Володимир Липський працював директором Одеського ботанічного саду до 1933 року, після чого подав у відставку у зв’язку з небажанням підтримувати ідеї Трохима Лисенка, залишаючись до самої смерті науковим консультантом ботанічного саду.
У 1935 та 1936 роках Володимир Липський, незважаючи на поважний вік (йому йшов 74-й рік!), здійснив свої останні ботанічні експедиції до Середньої Азії – Узбекистану, Таджикистану і Туркменістану. Ці експедиції були організовані Інститутом ботаніки Академії наук України для збору насіння та іншого ботанічного матеріалу для академічного ботанічного саду в Києві.
Помер видатний вчений Володимир Іполитович Липський 24 лютого 1937 року в Одесі. До останніх днів невтомно працював – у своєму останньому листі написав: «Я працюю годинами з лопатою і мітлою, допомагаючи весні».
На цьому можна було б поставити крапку, але існує, на жаль, сумне продовження цієї історії. У 1950-х роках могилу вченого разом з надгробним пам’ятником, який поставили діти батькові на другому міському кладовищі, було зруйновано, а місце поховання загублено. На місці цвинтаря влада розташувала парк розваг. Володимир Липський, неперевершений знавець рослинного світу планети Земля, залишився без останнього прихистку на своїй українській землі.
Лише на прохання Президії Академії наук України 1990 року виконком Одеської міської ради прийняв постанову «Про увічнення пам’яті академіка Володимира Липського». Могилу було формально відновлено в іншому місці.
А до того часу українська спільнота, академічна громадськість з якихось причин майже зовсім не згадували про нашого знаменитого земляка, його великий внесок у світову науку, його незаперечну участь у справі розбудови Академії наук України, ботанічного саду, Інституту ботаніки, Національної бібліотеки, яку названо ім’ям його колеги і товариша Володимира Вернадського.
Але найкращим пам’ятником В. Липському є його численні наукові праці, особливо в галузі флористики та систематики, всі вони зараз є бібліографічною рідкістю, але їх постійно цитують фахівці. Праці В. Липського високо цінували сучасники, вони не втратили свого значення дотепер.
Життя та наукова діяльність В. Липського – це приклад самовідданої праці людини і громадянина, багатогранна діяльність якого була підпорядкована служінню своєму народові, своїй Батьківщині, вірним сином якої він був усе життя.
Рослини з іменем Липського
Література про життя та наукову діяльність В. І. Липського
Даниленко О. В. Липський Володимир Іполитович / О. В. Даниленко // Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності : навч. посібник / за заг. ред.: А. П. Коцура, Н. В. Терес. – Київ : Книги-ХХІ, 2007. – С. 248-250. – ISBN 978-966-8653-95-7.
Димчук В. Лицар флори : [В. І. Липський] / В. Димчук // Радянська Житомирщина. – 1991. – 24 лип. – С. 4. – (Книга про земляка). – Рец. на кн.: Доброчаева Д. Н. Владимир Ипполитович Липский / Д. Н. Доброчаева, Г. П. Мокрицкий ; [ред. В. Е. Слипачук]. – Киев : Наукова думка, 1991. – 214, [2] с. : ил., фот. – Библиогр.: с. 181-215. – ISBN 5-12-001749-5.
Доброчаева Д. Н. Владимир Ипполитович Липский / Д. Н. Доброчаева, Г. П. Мокрицкий ; [ред. В. Е. Слипачук]. – Киев : Наукова думка, 1991. – 214, [2] с. : ил., фот. – Библиогр.: с. 181-215. – ISBN 5-12-001749-5.
Доброчаєва Д. М. Життя, повне сонця і тепла / Д. М. Доброчаєва, Г. М. Мокрицький // Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці : зб. – Львів : Каменяр, 1991. – С. 169-185. – ISBN 5-7745-0382-8. – С. 356-372.
Засновник ботанічного саду : 11 березня – 130 років від дня народж. Володимира Липського // Шкільна бібліотека. – 2018. – № 2. – С. 32.
Зиман С. Доля ботаніка : українець Володимир Липський дослідив і описав для науки 7 нових родів та 200 нових видів рослин / Світлана Зиман // Урядовий кур’єр. – 2013. – 12 берез. (№ 46). – С. 15.
Іващенко О. Комплекс споруд Житомирської 1-ї чоловічої гімназії, університет (іст.). [Ст. 40] : [вул. Велика Бердичівська, 40 : короткі відомості про випускників гімназії, педагогів] / Олена Іващенко // Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури міста Житомира і Житомирського району. Вип. 6. – Житомир : Полісся, 2006. – С. 99-102. – Бібліогр.: с. 101.
Костриця М. Ю. Володимир Липський / М. Ю. Костриця // Костриця М. Ю. Постаті землі Бердичівської : іст.-краєзнав. нариси : у 2-х т. Т. 2 / М. Ю. Костриця. – Житомир : Косенко М., 2005. – С. 21-24. – ISBN 966-8123-37-9
Костриця М. Ю. Неперевершений знавець природи / Микола Костриця // Вільне слово. – 2005. – 11-17 берез. (№ 10). – С. 10.
Костриця М. Ю. Політ починається з землі : [Володимир Іполитович Липський (1863-1937) : житомирські адреси: провулок Цюрупи, 6, вул. Перемоги, 80 (стара назва Вільська)] / М. Ю. Костриця, Г. П. Мокрицький // Костриця М. Ю. У просторі і часі : видатні постаті Житомирщини / М. Ю. Костриця, Г. П. Мокрицький. – Житомир : Журфонд, 1995. – С. 78-87, 200-201. – Бібліогр.: с. 200-201. – (Краєзнавча бібліотека). – ISBN S-86868-090-1.
Крецул Н. Володимир Іполитович Липський : нарис про життя та наукову спадщину // Наталія Крецул // Світогляд. – 2013. – № 2. – С. 11-15.
Мокрицький Г. П. Академіка Липського проїзд / Г. П. Мокрицький // Мокрицький Г. П. Вулиці Житомира / Г. П. Мокрицький. – Житомир : Волинь, 2007. – С. 18. – (Енциклопедія Житомира. Т. 1). – ISBN 966-690-84-Х.
Мокрицький Г. П. «Житомирська» вершина Паміру : зафіксувала ім’я нашого земляка Володимира Липського (27.02.1863-1937) // Мокрицький Г. П. Танго з минулим : неординарні постаті в історії Житомира : історико-краєзн. та біогр. іл. есе-дослідж. / Г. П. Мокрицький. – Житомир : Волинь, 2014. – С. 143-147, 374-375. – Бібліогр.: с. 375. – ISBN 978-96-690-170-8.
Мокрицький Г. П. Будинок Волинської духовної семінарії (арх., іст.). [Ст. 46] : [майдан Перемоги, 10, на території нинішнього заводу “Електровимірювач”] / Г. П. Мокрицький // Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури міста Житомира і Житомирського району. Вип. 6. – Житомир : Полісся, 2006. – С. 109-111. – Бібліогр.: с. 110-111.
Мокрицький Г. П. Будинок, в якому жив Липський В. І. (іст.) [Ст. 10] : [вул. Перемоги (Велика Вільська), 80 : в цьому будинку зупинявся і жив, перебуваючи в Житомирі, В. І. Липський : у садибі родинної дачі у пров. Цюрупи, 6 проводив серію ботанічних дослідів] / Г. П. Мокрицький // Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури міста Житомира і Житомирського району. Вип. 6. – Житомир : Полісся, 2006. – С. 52-53. – Бібліогр.: с. 53.
Мокрицький Г. П. Найскромніший президент Академії наук : [на честь нашого земляка Володимира Липського названо 47 видів рослин та одну вершину Паміру / Г. П. Мокрицький // Возрождение Житомира : газета фонда Михаила Заславского. – 2010. – 6 апр. (№ 10). – С. 7.
Український учений світової слави : до 150-річчя від дня народження В. І. Липського (1863-1937) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – Київ, 2012. – № 1, 2013. – С. 111-118. – Бібліогр.: с. 116-118.
Філоненко Б. Володимир Липський (1863-1937), вчений-ботанік / Борис Філоненко ; іл. Анна Сарвіра // Діячі України : альбом. – Київ : Артбук, 2016. – С. 114-115 : іл. – [укр. і англ. мовами] – ISBN 978-966-1545-24-2.
Шаповал Ю. І. Володимир Липський // Шаповал Ю. І. Мить історії : 366 мініатюр про людей і події / Ю. І. Шаповал. – Київ : Парлам. вид-во, 2019. – С. 84. – ISBN 978-966-922-141-4.
Шендеровський В. Неперевершений знавець природи – Володимир Липський : президент Української академії наук у 1922-1928 роках / В. Шендеровський // Світогляд. – 2013. – № 2. – С. 1-10. – Бібліогр.: с. 10
Шендеровський В. Неперевершений знавець природи // Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки / В. Шендеровський ; за ред. Е. Бабчук. – Київ : Рада, 2003. – С. 178-184. – Бібліогр.: с. 184. – ISBN 966-70-87-51-4.
+++
Бібліографія
Основні видання творів В. І. Липського : [список] // Календар знаменних і пам’ятних дат. – Київ : 2012. – № 1, 2013. – Бібліогр.: с. 116-117.
Список основных опубликованных трудов В. И. Липского // Доброчаева Д. Н. Владимир Ипполитович Липский / Д. Н. Доброчаева, Г. П. Мокрицкий ; [ред. В. Е. Слипачук]. – Киев : Наукова думка, 1991. – С. 194-199.
Вебліографія:
Володимир Липський : біографія [Електронний ресурс] // Історія України. – Електрон. дані. — URL: http://surl.li/fmimd. – Назва з екрана. – Дата звернення: 15.03.2023.
Крецул Н. Володимир Іполитович Липський : нарис про життя та наукову спадщину [Електронний ресурс] : [Повний текст (PDF)] / Н. Крецул // Світогляд. – 2013. – № 2. – С. 11-15. – Електрон. дані. — URL: http://surl.li/fmjai. – Назва з екрана. – Дата звернення: 15.03.2023.
Черкаська Г. Володимир Липський [Електронний ресурс] / Г. Черкаська. – Електрон. дані. — URL: http://surl.li/fvclv. – Назва з екрана. – Дата звернення: 15.03.2023.
Шендеровський В. Неперевершений знавець природи – Володимир Липський : президент Української академії наук у 1922-1928 роках [Електронний ресурс] : [Повний текст (PDF)] / В. Шендеровський // Світогляд. – 2013. – № 2. – С. 1-10. – Електрон. дані. — URL: http://surl.li/fmito. – Назва з екрана. – Дата звернення: 15.03.2023.
Підготувала Антоніна Макаревич
