В’ячеслав Григорович Медвідь народився 25 лютого 1951 року в селі Кодня Житомирського району. Після закінчення школи із срібною медаллю, він, приїхавши до столиці, складає вступні іспити на філологічний факультет Київського державного університету. Проте набраних балів вистачило на інший заклад – бібліотечний факультет Інституту культури, відділення масових та наукових бібліотек. Здобувши фах бібліотекаря-бібліографа вищої кваліфікації, він їде за направленням до Ужгорода і з 1972 року працює методистом у Закарпатській обласній бібліотеці для дітей.
Потім служба у збройних силах. З армії повернувся до Ужгорода, але не надовго. У 1975 році В’ячеслав Григорович від’їжджає до Києва. Працював в різних бібліотеках міста. У 1981 році був редактором редакції «Романів і повістей» видавництва «Дніпро». Тривалий час працював старшим науковим співробітником Українського центру культурних досліджень Міністерства культури і туризму України, секретарем ради Національної Спілки письменників України. З 1988 року – на творчій роботі. Професійний письменник.
Літературна кар’єра В’ячеслава Медвідя розпочалась у шостому класі школи. Перші його поезії, нариси, етюди друкувалися в районній газеті «Зоря комунізму» у 1967-1968 роках. Автор книжки оповідань «Розмова» (1981), книжки прози «Заманка» (1984), романів «Таємне сватання» (1987), «Збирачі каміння» (1989), «Кров на соломі» (2001), книжок прози «Льох» (2000), «Лови» (2005), щоденників, есеїв та інше.
У більшості своїх творів – від експресіоністичних новел до складних романів – Медвідь занурений у поліський регіон, часто звужуючи географію своїх творчих пошуків до одного села.
Окремі твори В’ячеслава Григоровича перекладалися російською, іспанською, казахською, литовською та чеською мовами.
Членом Спілки письменників України став у 1982 році. Живе та працює у місті Києві.
1996 — премія ім. Є. Бачинського «У свічаді слова» (за роман «Кров по соломі»);
2001 — літературна премія «Украïнський стиль» асоціаціï «Нова література»;
2003 — Національна премія України імені Тараса Шевченка.
